У Херсоні, менш ніж за кілометр від Дніпра, продовжує працювати останній готель міста — «Рішельєвський», який став прихистком для людей, що втратили домівки через війну. Його мешканці щовечора зачиняють штори, щоб не привертати увагу російських дронів, які полюють на цивільних у так званому «людському сафарі».

Менеджер готелю Євген Емцов розповідає, що після звільнення Херсона у листопаді 2022 року місто опинилося на лінії фронту, а готель перетворився на притулок для переселенців. Ще у березні 2022 року, коли російські війська наближалися, він почав приймати людей із прифронтових сіл, не чекаючи дозволу власників. Під час окупації тут проживало до 300 осіб, хоча готель розрахований на 120. Російські патрулі заходили до будівлі, перевіряли мешканців і брали відбитки пальців. «Уявіть, що ви вдома, а до вас заходять чужі й роблять, що хочуть», — згадує Емцов.

Зараз у готелі живуть 41 переселенець, яким надають безкоштовне житло та харчування. «До нас приходять люди. Можна переночувати сьогодні, а завтра подивимося. Ніхто не спить на вулиці. Ніхто», — каже Емцов. Вночі місто занурюється у темряву через відключення електроенергії, а надворі чути вибухи та гул дронів. «Дрони й артилерія чутно всю ніч. До ранку вже відчуваєш запах диму», — додає він.

Мешканці готелю намагаються зберігати звичний ритм життя попри небезпеку. На кухні Наталія Ястреб і Ірина Рибалченко готують сніданок, а подружжя Ніна і Віктор Цокуренко починають день із зарядки. Віктор після інсульту має труднощі з мовленням, а Ніна розповідає: «О першій була сильна детонація. Після цього я вже не спала до ранку». Вона пригощає кавою та медом — до війни подружжя займалося бджільництвом.

Тетяна Нестерчук, одна з найдавніших мешканок, щодня їздить на роботу через небезпечні райони міста з тривожною валізою. «Це як дорога в один кінець. Не знаєш, чи повернешся. Перед виходом — ніби залишаєш заповіт», — каже вона. Її будинок згорів, але жінка згадує мирні ранки вдома: «Пташки співали. Було тихо й спокійно. Не було жодного дзижчання».

В єдиній дитячій кімнаті живе 11-річна Алісія Логвиненко з мамою Іриною. «Хтось хоче забрати наш дім», — пояснює Ірина доньці суть війни. Алісія додає: «Завоювати країну. Я правильно сказала?». Дівчинка знаходить розраду у своєму YouTube-каналі, а Ірина вчить її правилам виживання: «Дивись на небо. Слухай і йди туди, де більше дерев і стін». Вона визнає: «Відчуття безпеки немає ніде».

Під час повернення з поїздки за продуктами на мікроавтобус, у якому їхав Емцов із помічниками, напав російський FPV-дрон. Всі встигли вийти й сховатися. «Ми почули дзижчання, побачили дрон і встигли вийти, перш ніж він врізався у машину», — розповідає Емцов. Попри це, він налаштований продовжувати допомагати людям: «Як готель ми вже не зможемо працювати. Але як хаб — будемо триматися, доки вистачить сил».

Наразі Емцов разом із благодійниками шукає можливість евакуювати Ірину та Алісію до Одеси. Поки що вони залишаються у готелі, за щільно зачиненими шторами.