В Польщі зросла хвиля антиукраїнської ксенофобії, що проявляється у численних нападах на українців, зокрема останній випадок стався у Вроцлаві, де троє поляків напали на молодих людей через їхній український акцент.

Ця ситуація підриває уявлення про Європейський Союз як простір спільних цінностей, зокрема верховенства права та прав людини, які закріплені у кластері "Основи" переговорів України з ЄС. Водночас, у Польщі антиукраїнські настрої посилюються, що пов’язують із діями та бездіяльністю польської держави.

Як зазначає редактор "Європейської правди" Анатолій Марциновський, боротьба з ксенофобією має бути перш за все державним пріоритетом. Хоча поліція іноді швидко затримує нападників, кількість вироків і суворість покарань не відповідають масштабам проблеми, яка зростає. Марциновський вказує, що польська влада, зокрема президент Кароль Навроцький, сприяли радикалізації антиукраїнських настроїв. Зокрема, Навроцький використав присвоєння президентом Зеленським імені героїв УПА військовому підрозділу для політичної кампанії, що посилила демонізацію українців і призвела до зростання агресії проти них у Польщі.

Водночас зростання ксенофобії почалося ще у 2023 році, задовго до згаданої кампанії Навроцького. Стартовою точкою стала блокада українського кордону, коли польський уряд Дональда Туска неадекватно відреагував на зупинку українських фур із зерном і висипання збіжжя з вагонів. За словами Марциновського, політична обережність і загравання з фермерами лише заохочували радикалів до подальших дій.

Ці події призвели до того, що антиукраїнська радикалізація в Польщі наблизилася до точки неповернення. Ситуація суперечить статті 3 Договору про ЄС і директиві, що регламентує перебування українських біженців у Польщі, які мають право на тимчасовий захист із повагою до прав людини та основних свобод. Проте сотні тисяч українців не можуть почуватися безпечно через дискримінаційну кампанію, що нагадує практики путінської Росії.

Марциновський наголошує, що ця ксенофобія потребує втручання Брюсселя, принаймні у формі глибокої стурбованості Єврокомісії. Також своє слово міг би сказати Європарламент. "Міжнародний резонанс є необхідним. І Євросоюз може сказати найвагоміше слово", – резюмує редактор.