Радянська влада повністю засекретила результати Всесоюзного перепису населення 1937 року, оскільки вони стали неспростовним доказом масштабної демографічної катастрофи, спричиненої Голодомором 1932–1933 років в Україні. Як повідомляє 24 Канал, організаторів перепису було репресовано, а самі дані — знищено чи приховано.

Історики десятиліттями збирали інформацію про Голодомор, оскільки радянський режим системно приховував факти, знищував документи та фальсифікував статистику. Відомо, що під час Голодомору радянська держава використала контроль над їжею як зброю масового знищення: кордони Української РСР були перекриті, а селяни не могли втекти з голодуючих регіонів. Метою цієї політики було не лише вилучення зерна для індустріалізації, а й придушення українського національного руху, який спирався на незалежне селянство.

За відкритими у 1990-х роках архівами, прямі втрати від Голодомору становлять щонайменше 3,9 мільйона людей, а ще близько 600 тисяч — це ненароджені діти. У деяких областях, зокрема на Київщині та Харківщині, вимирали цілі села, залишаючи по собі лише порожні хати та масові поховання.

Чому перепис 1937 року засекретили

Перепис населення 1937 року мав стати демонстрацією «успіхів соціалізму», і Сталін очікував побачити близько 170 мільйонів жителів СРСР. Однак результати показали лише 162 мільйони — не вистачало 8 мільйонів людей, а найбільша демографічна діра була саме в Україні. Радянське керівництво вирішило засекретити ці дані, оголосивши перепис «дефектним», а організаторів — «шкідниками» та «контрреволюціонерами». Більшість із них були розстріляні або відправлені до ГУЛАГу.

"Їхня єдина провина полягала в тому, що вони просто чесно порахували людей і зафіксували правду, яку диктатор хотів назавжди поховати."

У 1939 році провели новий перепис, результати якого вже свідомо підганяли під очікування влади. Демографічна катастрофа була прихована під шаром офіційної брехні, яка трималася понад півстоліття.

Міжнародне визнання Голодомору

Перші спроби кваліфікувати Голодомор як геноцид з'явилися завдяки польсько-американському юристу Рафаелю Лемкіну, який у 1953 році у промові «Радянський геноцид в Україні» назвав штучний голод, знищення інтелігенції та ліквідацію церкви частинами єдиного плану знищення нації. Міжнародне визнання Голодомору тривало десятиліттями, адже Україна здобула незалежність лише у 1991 році і довго боролася з радянськими міфами та запереченням Москви.

Сьогодні історики та правознавці вважають Голодомор масштабним злочином проти людяності, який не має повторитися.