Вчені підтвердили існування залежності від фізичних вправ, але наголошують, що її поширеність часто перебільшують. Новий міжнародний огляд, очолений докторкою Бхав’я Чхабра з Університету Етвеша Лоранда у Будапешті, виявив, що справжня залежність зустрічається значно рідше, ніж вважалося раніше. Результати дослідження опубліковані у Journal of Behavioral Addictions.
Залежність від фізичних вправ визначають як втрату контролю над тренуваннями, коли людина відчуває, що змушена займатися спортом, а не робить це за власним бажанням. Співавтор дослідження професор Золт Деметровіч із Flinders University пояснив: "Ключова різниця полягає в тому, чи є фізична активність вибором людини, чи вона відчуває себе змушеною тренуватися". Ідея такої залежності виникла понад 50 років тому, коли було помічено, що люди, які регулярно тренувалися, ставали тривожними після припинення занять.
Оцінки поширеності залежності від спорту дуже різняться. За словами професора Деметровіча, деякі дослідження помилково відносять до залежних до 42% спортсменів у певних групах. Проте аналіз 3760 людей із 15 країн показав, що близько 9,5% мають ризик компульсивної поведінки, а справжня залежність, ймовірно, трапляється у близько 0,5% випадків. Найвищий ризик мають спортсмени, які займаються видами на витривалість — близько 14%, що перевищує показники серед командних видів спорту та звичайних відвідувачів спортзалів.
Крім виду спорту, важливу роль відіграє культура. Наприклад, одне з досліджень виявило ризик залежності у 21,86% спортсменів в Індії, тоді як в Угорщині цей показник становив 5,38%. Вплив статі на ризик залежності залишається не до кінця зрозумілим: деякі дослідження вказують на вищі показники серед чоловіків, інші — ні.
Відсутність єдиного стандарту для оцінки залежності ускладнює діагностику. Професор Аттіла Сабо з Університету Сечені Іштвана зазначив: "Методи скринінгу можуть показати можливий ризик, але вони не здатні поставити діагноз. Через це часто стирається межа між реальною шкодою і здоровою відданістю тренуванням". Високий результат у тесті може свідчити про сильну мотивацію або дисципліну, а не про залежність.
Причини надмірних тренувань часто пов’язані не зі спортом, а з психологічним станом людини. Деметровіч пояснив: "Причини зазвичай складніші за самі тренування. Соціальний тиск щодо зовнішності, прагнення до результатів, а також проблеми з психічним здоров’ям, такі як тривожність і депресія, можуть відігравати значну роль". Залежність від спорту приблизно у 3,5 раза частіше зустрічається серед людей із розладами харчової поведінки.
Науковці виділяють кілька тривожних сигналів, які можуть свідчити про проблему: тренування попри біль чи травми, тривога або почуття провини через пропущене заняття, нехтування відпочинком, а також перевага тренувань над стосунками чи важливими обов’язками. Професор Сабо підкреслив: "Якщо фізична активність починає відчуватися не як задоволення, а як обов’язок, це може бути сигналом проблеми".
Окремого лікування для залежності від спорту поки не існує, оскільки цей стан не визнаний офіційним медичним діагнозом. Найбільше доказів має когнітивно-поведінкова терапія, яка допомагає змінити шкідливі моделі мислення. Також перспективними вважають практики усвідомленості та заміну частини тренувань іншими видами активності — наприклад, хобі чи волонтерством. Головна мета — повернутися до помірної та здорової фізичної активності. "Йдеться не про те, щоб тренуватися менше, а про те, щоб тренуватися розумніше — залишати час для відновлення, зосереджуватися на загальному добробуті, а не лише на зовнішності чи результатах", — наголосив професор Сабо.
Вчені наголошують, що у культурі, де часто прославляють принцип "більше — означає краще", важливо пам’ятати: здоров’я залежить не лише від здатності рухатися вперед, а й від уміння вчасно зупинитися.