Михайло Коцюбинський заговорив українською мовою під час марення, що неабияк здивувало його рідних і стало початком глибшого зацікавлення письменника рідною мовою. Про це разом із іншими маловідомими фактами з життя автора "Intermezzo" розповіли співробітники Музею Михайла Коцюбинського у Вінниці в проєкті "Не з книжок" 24 Каналу.

У сім’ї Коцюбинського повсякденною мовою була російська, а українську він чув від сільської бабусі Хими, яка няньчила його і розповідала народні казки. Сам Коцюбинський згадував: "Вже в 9 – 10 літ пам'ятаю, я складав українські пісні на взірець народних".

Незважаючи на відсутність вищої освіти, Коцюбинський був надзвичайно освіченим: він знав дев’ять мов — три слов’янські (українська, польська, російська), три романські (італійська, французька, румунська) та три східні (татарська, турецька, циганська). Всі свої твори він писав українською, хоча російською вони коштували дорожче. Письменник засмучувався, що переклади його творів коштували утричі дорожче за оригінали, але принципів не змінював і засуджував тих, хто "зраджував рідну мову" заради вигоди.

Коцюбинський також організовував літературно-мистецькі зібрання у своєму домі — спочатку "літературні понеділки", згодом "літературні суботи", які стали школою для обдарованої молоді. Він кілька років працював приватним учителем, хоч і не мав права на педагогічну діяльність через відсутність відповідної освіти. Лише у 1891 році склав екстерном іспити у Вінницькому реальному училищі і отримав звання народного вчителя. За даними музею, його охоче запрошували викладати, бо мав репутацію здібного педагога, а учні демонстрували високі результати.

На початку творчого шляху Коцюбинський підписувався псевдонімами Захар Козуб, Козуб Захарій, Коцюб. та Ікс. Через громадську діяльність і зв’язки з українським національним рухом царська влада вважала його "неблагонадійним", тримала під наглядом жандармерії, а для подорожей письменник мусив отримувати спеціальні дозволи.

Михайло Коцюбинський був також любителем природи і привозив насіння цікавих рослин із подорожей. Зокрема, з острова Капрі до України потрапив сорт гвоздики, який нині відомий як "гвоздика Коцюбинського". На території його садиби у Вінниці досі ростуть липи віком близько 300 років, груші-глеки, посаджені його дідом Максимом Абазою, а також рослини, привезені письменником, зокрема тамариск, магнолія падуболиста з Криму та італійська агава — улюблениця Коцюбинського.

Письменника також називали "Сонцепоклонником" і "Соняхом". На одній з вечірок він погодився з цим прізвиськом: "Так, я – сонях. Люблю сонячне повітря і, як сонях, тягнуся до сонця".

Крім літературної та педагогічної діяльності, Коцюбинський працював філоксеристом у складі Одеської філоксерної комісії з 1892 по 1896 роки. Комісія боролася з шкідником винограду — філоксерією. Робота проходила переважно в Одесі, Бессарабії та Криму, і цей період вплинув на фізичне здоров’я та моральний стан письменника, за даними співробітників музею.