Єжи Ґедройць не мав офіційної влади, армії чи дипломатичного корпусу, але його вплив на майбутнє Європи був надзвичайним. Він керував паризьким журналом «Культура» та Літературним інститутом у Мезон-Лаффітт, які стали унікальними центрами інтелектуального життя у Східній Європі в умовах радянської цензури.
За 53 роки існування «Культури» під керівництвом Ґедройця вийшло 637 номерів журналу та близько 450 книжок, серед яких 133 томи «Історичних зошитів». Часопис підтримував авторів, як-от Чеслава Мілоша, Вітольда Ґомбровича, Густава Герлінґ-Ґрудзінського, а його видання та книжки таємно доставляли до Польщі, України та інших республік СРСР, живлячи дисидентські рухи і сприяючи руйнуванню тоталітарної ідеології.
Ґедройць разом із Юліушем Мерошевським сформували доктрину ULB (Україна, Литва, Білорусь), яка відмовлялася від територіальних претензій і пропонувала рівноправний діалог між сусідніми народами. Він наголошував, що без вільної України не може бути вільної Польщі, і вважав, що незалежні Україна, Литва та Білорусь мають стати партнерами Польщі в новій Європі. Ця концепція значною мірою визначила польську політику після розпаду СРСР і залишається актуальною у контексті безпеки Центрально-Східної Європи.
Внесок Ґедройця у польсько-українське порозуміння був фундаментальним. Він закликав Польщу відмовитися від претензій на Львів і визнавати державність України у нових кордонах, прагнучи подолати історичні конфлікти. У листі до Богдана Осадчука 1955 року він писав: "Мені увесь час залежить на тому, щоби вискочити зі сліпого завулку польсько-українських стосунків".
Ґедройць також підтримав українську культуру, замовивши літературознавцю Юрію Лавріненку антологію «Розстріляне відродження» (1959), що стала символом знищеного радянським режимом покоління української інтелігенції. Саме він запропонував цей термін, який став канонічним для позначення цієї епохи. Видання викликало хвилю вдячності серед української еміграції, хоча деякі критики, як Дмитро Донцов, ставилися до нього вороже.
Понад пів тисячі листів між Ґедройцем та Богданом Осадчуком, які тривали понад 40 років, стали літописом польсько-українського інтелектуального діалогу. Вони не уникали гострих тем, зокрема стану цвинтаря Орлят у Львові, дій УПА чи ставлення до російської еміграції. У 1969 році Ґедройць пропонував кардиналу Йосипу Сліпому звернутися до українців із проханням допомогти зберегти польські пам’ятки у Львові, що могло б вплинути на еволюцію поглядів обох народів.
Ґедройць залишив по собі спадок, який виходить за межі літератури і політики, ставши символом прагматичного, далекоглядного підходу до складних історичних і суспільних викликів Центрально-Східної Європи.