Європейська комісія розробляє окремі дорожні карти для України, Молдови, Албанії та Чорногорії, що має змінити підхід до розширення ЄС і зробити переговорний процес більш передбачуваним. Про це йдеться у матеріалі zn.ua.
Для України така ініціатива є важливим політичним сигналом: країна залишається серед кандидатів, які активно просуваються у процесі розширення. Водночас це означає нову відповідальність — відтепер увага буде зосереджена не лише на ухваленні законів, а й на реальному виконанні реформ та стійкості інституцій.
Варто розуміти, що дорожня карта не визначає дату вступу України до ЄС. Переговори й надалі базуватимуться на досягненнях кожної країни-кандидата, а орієнтовні строки мають зробити процес прозорішим. Країна повинна чітко знати, які реформи від неї очікують і які рішення будуть ухвалені після їх виконання.
Особливо важливим для України стане виконання зобов’язань у межах Кластера 1 «Основи процесу вступу», що охоплює судову реформу, фундаментальні права, юстицію, свободу і безпеку, реформу держуправління, публічні закупівлі, статистику та фінансовий контроль. Відкриття нових переговорних кластерів також залежить від прогресу у цих сферах. Практична цінність дорожньої карти визначатиметься тим, наскільки вона забезпечить прозорий зв’язок між виконаними реформами та переходом до наступних етапів переговорів.
Паралельно ЄС переглядає підходи до поступової інтеграції кандидатів: країни, які демонструють прогрес, можуть отримувати доступ до окремих політик і переваг ще до повноправного членства. Україна вже інтегрується у спільний транзит (NCTS), має транспортний «безвіз», рухається до SEPA та взаємного визнання авторизованих економічних операторів. Однак межі такої інтеграції без членства стають дедалі очевиднішими — прикладом є «промисловий безвіз» (ACAA), який Україна досі не змогла повністю реалізувати, попри багаторічну підготовку.
Ще складнішою залишається аграрна торгівля, де подальше відкриття ринку зачіпає інтереси країн-членів ЄС. Це ставить питання про те, наскільки далеко Євросоюз готовий просунути інтеграцію України до повноправного членства і які додаткові стимули можуть запропонувати нові дорожні карти.
Водночас до розширення готується і сам ЄС: обговорюються можливі захисні положення та перехідні періоди перед повним застосуванням прав членства. Це вже було під час попередніх хвиль розширення, зокрема у 2004 році, коли Єврокомісія підготувала Agenda 2000 для адаптації політик і фінансів до нових членів. Теперішня дискусія про функціонування ЄС після розширення може означати перехід від політичної підтримки до практичної підготовки.
"Тимчасові запобіжники можуть полегшити політичне рішення про прийняття нових членів, однак вони не повинні перетворюватися на постійний формат обмеженого членства."
У матеріалі підкреслюється, що останніми роками вже не раз пропонували нові підходи до розширення — поетапний вступ, поступову інтеграцію, концепцію «зворотного розширення». Тому важливо, щоб нинішня ініціатива не залишилася лише черговою ідеєю, а стала частиною узгодженого підходу, який підтримає весь ЄС.
Україна проходить переговори в умовах повномасштабної війни з Росією, тому можуть знадобитися тимчасові винятки чи спеціальні рішення — наприклад, щодо митних процедур, логістики або застосування механізму вуглецевого коригування імпорту (CBAM). Показовою є ситуація з «АрселорМіттал Кривий Ріг», який після російських атак був змушений зупинити виробництво. У таких умовах доцільно розглядати тимчасову гнучкість у застосуванні CBAM до України.
Особливо важливою залишається логістика: через постійні атаки Росії Україні потрібно скорочувати час перебування вантажів на кордоні, що вимагає спільних дій із сусідніми країнами ЄС для розвитку інфраструктури та пришвидшення процедур.
Головна цінність майбутньої дорожньої карти — не в орієнтовних датах, а у прозорості та передбачуваності процесу: які реформи потрібні, які результати очікуються і які можливості інтеграції відкриваються ще до членства. Водночас для України важливо отримати рішення, які допоможуть зберегти економічну стійкість вже сьогодні.

