Олексій Юков усе свідоме життя повертав додому тих, хто вже сам не міг повернутися. Його місія полягала у пошуку загиблих військових, щоб родини могли отримати можливість попрощатися з близькими.
До 2014 року Олексій займався пошуком загиблих солдатів Другої світової війни. З початком російської агресії його досвід став критично важливим для сучасної України. Він розшукував полеглих військових на місцях, де давно стихли бої, серед згарищ, уламків і болю.
Найважчим у війні є не сама смерть, а невідомість. Коли рідні роками не знають, де їхні близькі, не можуть попрощатися чи поставити свічку, час ніби завмирає. Для того, щоб родина змогла прийняти втрату, спочатку потрібно знайти людину. Олексій повертав не просто тіла, а право на пам’ять і можливість сказати останнє "дякую".
Його слова, які згадують після звістки про загибель, залишаються сильними: "Поки б'ється його серце, він шукатиме. Якщо вже сталося найстрашніше – він знайде і поверне додому". Це була не просто обіцянка для камери, а життєве кредо, яке він щодня виконував.
Сьогодні Олексія Юкова справедливо називають героєм. Його подвиг вимірюється не лише ризиком на фронті, а й безмежною вірністю. Він не дозволяв захисникам ставати безіменними, бачив за кожною історією не номер чи статистику, а людину, на яку чекають. Саме цій справі він присвятив життя, повертаючи Героїв додому і даючи родинам можливість сказати: "Ми знайшли свого".