Священники різних конфесій, які стали військовими капеланами у 123-й бригаді безпілотних систем ЗСУ «Код Оріона», з перших днів повномасштабної війни не лише підтримують бійців духовно, а й особисто брали участь у бойових діях на Миколаївщині. Про це розповідає «Укрінформ» із посиланням на самих капеланів.
Отець Василь Борисевич, настоятель церкви Різдва Христового ПЦУ з села Василівка, у лютому 2022 року відправив родину на захід України, а сам разом із прихожанами став на захист рідного краю. Він згадує: «Я відклав хрест і разом з іншими чоловіками пішов у військкомат. Там нам дали зброю, і ми почали виконувати бойові завдання». Першим завданням було виведення з оточення українських військових поблизу Антонівського мосту на Херсонщині, далі — участь у бойових операціях та підпільна робота.
«Я був готовий понести духовне покарання, але зробити все від мене залежне, щоб не пустити цю наволоч до своєї хати, до своєї країни. І жодного разу не пошкодував», — підкреслив отець Василь.
Після рішення Священного синоду ПЦУ, яке дозволило священникам мати легку стрілецьку зброю для самозахисту, отець Василь повернувся до служіння як капелан і солдат. Він наголошує: «Ми керуємося тим, що нікого не вбиваємо, а знищуємо ворога, який прийшов убити нас».
Отець Валерій Бабич, представник протестантської церкви, також із перших днів війни захищав Баштанку, а згодом — Херсонський напрямок. Після створення у ЗСУ Служби військового капеланства він став помічником капелана 123-ї бригади. Обидва священники зазначають, що досвід військової служби допомагає їм краще розуміти потреби бійців.
Служба капеланів на фронті
Капелани регулярно відвідують позиції, спілкуються з військовими, підтримують їх словом або просто своєю присутністю. За словами отця Василя, «капеланське гасло — “Бути поруч”». Вони жартують із бійцями, розпитують про родини, слідкують за психологічним станом і, за потреби, залучають фахівців із контролю бойового стресу.
Священники підкреслюють, що капеланство не має конфесії: «Військовослужбовці зазвичай навіть не питають, з якої ми церкви, бо капеланство не має конфесії». За їхніми словами, вони допомагають усім, незалежно від віросповідання, зокрема забезпечують мусульман халяльною їжею та запрошують священників потрібної конфесії для сповіді.
Віра, патріотизм і заповідь «Не вбий»
Капелани впевнені, що релігійне виховання сприяє патріотизму: «Не можна любити Бога і при цьому не любити Батьківщину». Вони також часто пояснюють бійцям, що заповідь «Не вбий» у Святому Письмі не стосується захисту рідної землі від агресора.
Служителі зазначають, що навіть атеїсти на фронті отримують їхню підтримку: «Якось один боєць сказав: “Слава Богу, я атеїст, але паску з’їм”. А після того і проповідь послухав… Тому маємо надію, що з часом віра в Бога до них прийде».
За даними «Укрінформу», досвід капеланів, які самі пройшли шлях від захисників до «лікарів душ», допомагає їм бути ближчими до військових і підтримувати їх у найскладніші моменти.