Деякі українські прізвища виникли ще в XV столітті й досі залишаються поширеними серед населення. Це означає, що сучасні родини можуть носити прізвища з історією понад 500 років.
Перші постійні родові імена почали закріплюватися наприкінці Середньовіччя, спочатку серед шляхти, заможних міщан і духовенства, які потребували точного ведення документів. Згодом прізвища стали звичними і для козаків, селян та ремісників. Уже в XVI–XVII століттях більшість українських родів користувалися сталими прізвищами, що передавалися від батька до дітей.
Історики відзначають, що українські прізвища формувалися від власних імен, ремесел, назв тварин і рослин, географічних назв, а також особливостей зовнішності чи характеру. За даними дослідників української ономастики, деякі прізвища згадуються в історичних документах ще понад п’ять століть тому. Серед них – Коваленко, Коваль, Шевченко, Бондар, Ткач, Мельник, Кравець, Савчук, Данилюк, Петренко, Лисенко, Олійник, Бойко.
Частина цих прізвищ походить від назв професій, інші – від особових імен або етнічних назв. Багато з них і сьогодні входять до найпоширеніших в Україні. Походження прізвищ допомагає дізнатися про життя предків: наприклад, Коваль, Бондар, Мельник чи Ткач свідчать про ремесло засновника роду, а Петренко, Данилюк, Савчук утворені від чоловічих імен із суфіксами -енко, -ук, -юк, -чук, що означають «син» або «нащадок».
Попри численні війни, переселення та історичні зміни, багато українських прізвищ майже не змінилися протягом століть. Це стало можливим завдяки передачі прізвища від покоління до покоління, збереженню церковних і державних записів, сталим родинним традиціям та поширенню козацьких і ремісничих родів. Завдяки цьому сучасний українець може носити прізвище, яке вперше згадувалося ще за кілька століть до народження Богдана Хмельницького.