Головними переможцями 17-го Одеського міжнародного кінофестивалю стали українські стрічки, які здобули ключові нагороди у Києві, де фестиваль проходить вже третій рік поспіль через обстріли Одеси. Як повідомляє detector.media, цього року у програмі було понад 80 фільмів, серед яких рекордну кількість становили українські роботи, зокрема у секціях, де раніше домінували іноземні режисери.

Гран-прі фестивалю та дві статуетки «Золотий Дюк» разом із грошовою премією у 150 тисяч гривень отримала документальна стрічка «To Die To Live» Юлії Гонтарук (Україна — Латвія — Словаччина), профінансована Держкіно та міжнародними фондами. Фільм переміг також у номінації «Найкращий український документальний повнометражний фільм». Глядачі визначали переможця Гран-прі серед усіх конкурсних фільмів.

Ще одним тріумфатором став ігровий фільм Валентина Васяновича «За Перемогу!» (Україна — Литва), який здобув «Золотого Дюка» за найкращий український ігровий повнометражний фільм, спеціальну відзнаку від Megogo та приз журі Міжнародної федерації кінопреси FIPRESCI. Раніше ця стрічка вже перемагала у конкурсній програмі Platform на Міжнародному кінофестивалі в Торонто.

Спеціальний диплом журі Національного конкурсу отримала документальна робота «Гірник» Миколи Бута, що розповідає про волонтера Дениса Христова, який евакуював мешканців міста Гірник на Донеччині під час активних бойових дій. У фільмі використано унікальні кадри, зняті самим героєм на натільну камеру та телефон, що створює ефект присутності у подіях.

У міжнародному конкурсі перемоги здобули камерні драми: «Розкажіть усім» (реж. Аллі Хаапасало, Фінляндія) стала найкращим повнометражним фільмом, а «Брат» (реж. Мацей Собєщанський, Польща — Чехія) отримав спеціальну відзнаку журі.

Всі три українські призери так чи інакше пов’язані з темою війни, але охоплюють різні часові відрізки конфлікту. «To Die To Live» Юлії Гонтарук розповідає про трьох бійців «Азова», за якими режисерка стежила з 2015 року, показуючи їхній шлях від фронту до мирного життя і назад. «Гірник» фіксує евакуацію мирних жителів під час окупації міста російськими військами у жовтні 2024 року. А у «За Перемогу!» Валентин Васянович зображує Україну вже після перемоги, зосереджуючись на особистих драмах чоловіків, чиї родини залишилися за кордоном.

«Жити війною — це мінусовий шлях. Жити треба життям», — таку зміну поглядів одного з героїв фільму «To Die To Live» наводить режисерка Юлія Гонтарук.

Як підсумовує detector.media, ці три різні фільми разом складають своєрідний літопис війни, охоплюючи минуле, сьогодення та уявне майбутнє України.