Кілька тижнів тому Україну сколихнув скандал "СкеляГейт" — розслідування видання "Бабель" про жорстокі порядки в 425-му окремому штурмовому полку. Ця історія стала однією з найгучніших подій літа, незважаючи на війну, політичні кризи та інші резонансні події.
Після публікації в соцмережах почали з’являтися нові свідчення про насильство, пов’язане з тим самим полком. Зокрема, сплив інцидент із обстріляною машиною британського телеканалу Sky News під Добропіллям у березні 2025 року, який раніше не розголошувався. Подібна ситуація вже траплялася в Україні: після звинувачень на адресу генерала Юрія Содоля з’явилася низка свідчень про жахливі події під час операції в Кринках, хоча раніше її вважали успішною.
Як і в інших випадках — з проблемами армійської корупції, "бусифікацією" чи СЗЧ — багато людей знали про насильство, свавілля або злочинну некомпетентність, але мовчали. Лише коли один із постраждалих або свідків наважується винести правду на публіку, починається лавина викриттів і зізнань. Цей механізм нагадує кампанію MeToo, що стартувала в США у 2017 році, коли актриса Алісса Мілано закликала жінок ділитися досвідом сексуальних домагань під хештегом #MeToo.
Український варіант MeToo, що виник у воєнний час, має свої особливості. Замість Голлівуду — Збройні сили та військово-політичне керівництво країни. Антигероями стають генерали та командири, а серед потерпілих переважають чоловіки призовного віку. Часто викриття роблять родичі загиблих або близькі, а не самі жертви. Ключову роль відіграють так звані "silence breakers" — ті, хто порушує мовчання і спонукає інших говорити.
Патріотизм і страх — дві головні причини, через які українці замовчують неприємні факти. Патріотизм змушує берегти імідж країни і не давати ворогу приводів для пропаганди. Страх пов’язаний із можливими звинуваченнями у "роботі на ворога", публічним осудом, кар’єрними проблемами чи помстою з боку силових структур. Проте, коли тема піднімається авторитетним виданням, це знімає частину страху і дозволяє людям відкрито говорити.
Реакція на розслідування була неоднозначною. Для одних журналісти "Бабеля" — герої, які не побоялися озвучити табуйовану правду. Для інших — безвідповідальні хайпери. Військовий блогер і боєць "Скелі" Микола Хархан назвав журналістів "проплаченими журношлюхами" і пригрозив: "Якщо держава самоусунулась від виконання своїх обов’язків, то підрозділи Збройних сил в стані самі захистити себе. Якщо хтось думає, що можна безнаказано робить такі речі… Нє, котікі, доповідаю — грошики вони сьогодні хорошо, але їх виригувать прийдеться всім причетним". За два тижні після публікації ДБР провело обшуки у співвласника "Бабеля", що викликало сумніви у випадковості цих дій.
Український MeToo не сприяє внутрішній стабільності під час війни і провокує розкол у суспільстві. Дехто вважає, що подібних ситуацій можна уникнути, якщо держава вчасно припинятиме зловживання. Інші ж переконані, що для уникнення таких викриттів потрібно нейтралізувати "silence breakers" — і тоді зовні буде тихо і пристойно.