В Україні за останні шість років укладено лише 13 договорів публічно-приватного партнерства (ППП), які спрямовані на створення та управління суспільно значущими об’єктами і надання важливих послуг. Майже всі інші з близько 200 договорів, відображених у звітності, були укладені ще на початку 2000-х років, повідомляє доктор економічних наук, професорка Ірина Запатріна у статті «Громади не можуть залучити гроші на відбудову через публічно-приватні партнерства. Пояснюємо, чому».

За даними авторки, станом на 1 січня 2026 року близько 60% від загальної кількості укладених договорів (114) не виконувалися, 57 договорів були припинені або строк їхньої дії закінчився, ще 11 призупинені через війну. Таким чином, на стадії реалізації перебували лише 19 проєктів ППП.

Для порівняння, у Казахстані закон про державно-приватне партнерство ухвалили у 2015 році. Станом на березень 2026 року в країні реалізовано 1 257 договорів ДПП на загальну суму 7,1 млрд доларів. Найбільше проєктів реалізовано у сферах освіти (712), енергетики та комунальних послуг (169), а також охорони здоров’я (122).

В Узбекистані закон про ДПП ухвалили у 2019 році. На початок 2026 року там реалізується 2 798 договорів на загальну суму 31,1 млрд доларів, зокрема 1 850 мікропроєктів ППП. Пріоритетними сферами є освіта (316 договорів), будівництво (99) і культура (85). «Для порівняння, в Україні закон про ДПП, або ППП, було ухвалено ще 2010 року», — підкреслює Ірина Запатріна.

Щодо законодавства, експертка зазначає, що окремі норми варто було б сформулювати чіткіше через дублювання положень у законах про ППП та концесію. Водночас вона наголошує: «Але я не казала б, що у наших законах є "термінологічна розмитість" або присутні норми, які заважали б використовувати механізм ППП на практиці. Передбачені законом процедури є чіткими, послідовними та логічно структурованими, а їхній зміст загалом відповідає найкращим міжнародним практикам».

Головною проблемою, на думку Ірини Запатріної, є відсутність ухвалених підзаконних актів. До завершення строку, визначеного Прикінцевими положеннями закону, залишилося три місяці, але досі не прийнято щонайменше 14 постанов Кабінету Міністрів і п’ять наказів Міністерства економіки. Жоден із проєктів цих нормативно-правових актів не був оприлюднений для експертного чи громадського обговорення, якщо вони справді перебувають на стадії розроблення.