Інвазійні види є однією з найбільших загроз для екосистем, і прикладом такої небезпеки стали африканізовані медоносні бджоли, які поширилися Американським континентом після помилки вченого у 1950-х роках.
У середині 1950-х бразильський генетик Ворвік Естевам Керр отримав завдання підвищити виробництво меду в тропічних регіонах Бразилії. Європейські медоносні бджоли, завезені до Америки раніше, погано переносили спеку і мали низьку продуктивність. Керр імпортував африканських бджолиних маток із Південної Африки та Танзанії, щоб схрестити їх із європейськими, сподіваючись поєднати витривалість африканських бджіл із спокійним характером європейських.
За даними The Economic Times, експеримент вийшов з-під контролю вже наступного року. Дослідні вулики мали спеціальні решітки, які не дозволяли маткам залишати колонії, але один із працівників пасіки зняв ці бар'єри, вважаючи їх зайвими. Внаслідок цього 26 африканських маток разом із роями європейських робочих бджіл втекли і швидко створили дикі колонії.
Спочатку вчені припускали, що африканські риси зникнуть у процесі схрещування, але гібриди зберегли високу пристосованість до тропічного клімату та агресивну поведінку під час захисту гнізд. Новий різновид почав стрімко поширюватися зі швидкістю 160–480 кілометрів на рік і за кілька десятиліть досяг півдня США, подолавши кілька кліматичних поясів.
The Economic Times зазначає, що небезпека африканізованих бджіл полягає не лише у нападах на людей. Вони створюють труднощі для промислового бджільництва, частіше залишають вулики та є складнішими в утриманні. Водночас експеримент Керра допоміг Бразилії значно збільшити виробництво меду, адже ці бджоли виявилися надзвичайно продуктивними в тропічних умовах, хоч і здобули репутацію одних із найнебезпечніших інвазійних комах Американського континенту.