Аляскинський люпин, який понад 80 років тому завезли до Ісландії для боротьби з ерозією ґрунтів, нині став одним із найпроблемніших інвазивних видів у країні. Рослина допомогла відновити деградовані землі, але водночас почала витісняти місцеву флору й змінювати екосистеми, повідомляє Times Of India.

Люпин (Lupinus nootkatensis) із фіолетовими квітами, що щоліта вкривають Ісландію, був завезений у 1945 році для відновлення пошкоджених ґрунтів і лісів. Тоді через вирубування лісів, виверження вулканів і надмірний випас худоби значна частина місцевої флори виснажилася, а ґрунти стали вразливими до ерозії. Науковці дослідили ділянки з різною щільністю люпину і виявили, що за високої його концентрації біорізноманіття суттєво зменшується, особливо у вересових пустищах і лісах.

За даними дослідження, опублікованого у 2018 році в журналі Frontiers in Plant Science, приблизно 13,3% території Ісландії наразі придатні для поширення люпину. Прогнози на 2061–2080 роки свідчать про можливе подвоєння цієї площі через потепління клімату, що дозволить рослині проникати в центральні високогірні райони країни.

Люпин здатний фіксувати атмосферний азот і збагачувати бідні ґрунти поживними речовинами, а його потужна коренева система запобігає ерозії. Це зробило рослину перспективною для відновлення непридатних земель. Водночас густі зарості люпину змінюють склад ґрунту, створюючи несприятливі умови для багатьох місцевих видів, які пристосувалися до бідних на поживні речовини ґрунтів. Через це деякі місцеві рослини, зокрема орхідеї та невеликі деревні види, стали рідкісними або зникли з певних територій.

Ісландський інститут природничої історії включив аляскинський люпин до переліку інвазивних видів, які змінюють екосистеми і знижують біорізноманіття. Водночас ісландська служба з відновлення земель Landgræðslan наголошує, що люпин і надалі відіграє важливу роль у відновленні сильно деградованих територій, де інші рослини не можуть вижити.

Науковці підкреслюють, що історія люпину демонструє складність балансу між відновленням природи та збереженням біорізноманіття. Види, завезені для вирішення однієї екологічної проблеми, можуть створити нові, якщо почнуть поширюватися поза межами призначених територій. Зі зміною клімату ризик поширення інвазивних видів зростає, тому проєкти відновлення природи мають враховувати як короткострокову користь, так і довгострокові екологічні ризики.