У суботу, 25 липня, у Луцьку з промови військовослужбовця, письменника та художника Валерія Пузіка розпочався літературний фестиваль "Фронтера". Команда фестивалю записала текст промови та ексклюзивно надала його УП.Культура.
Пузік починав писати свій текст у норі позиції "Балка" поблизу села Степове на Запорізькій області у грудні 2025 року, перебуваючи у 6 роті 2 батальйону 128-ї гірсько-штурмової бригади. Він описує реалії фронту, де навколо лежать тіла російських солдатів, а лисиці та інші тварини вигризають м'ясо та волочать відірвані кінцівки по полю. Військовий спостерігає це крізь прилади нічного бачення без емоцій.
Перед виїздом на позицію Пузік купив блокнот і шість ручок, знаючи, що писатиме там. Він завжди вказує на першій сторінці, кому передати записи у разі своєї загибелі — дружині Ірині Панчевій. Ця звичка ведеться з часів АТО. Для нього текст — це пам'ять, спосіб зафіксувати нову реальність, зберегти імена та позивні. Література він називає мисленням, повітрям, кодом нації та елементом ДНК.
Під землею, у норі, яку копали до них і продовжують копати вони, Пузік описує важливість виконання бойових завдань. "Якщо не вб'єш ворога ти, ворог уб'є тебе", — каже він, підкреслюючи єдність військових, які утворюють кулак для оборони. Війна — це не слова, а дії, і культура під час неї має стратегічне значення, формуючи дух і характер нації.
Він наголошує, що література, кіно, театр, музика та образотворче мистецтво — це не м'яка сила, а повноцінна зброя і елемент впливу. Пузік критикує небажання деяких театрів брати п'єси про війну, а видавців — відмовлятися від текстів ветеранів через нібито некомерційність. Він переконаний, що якщо зараз не створювати мистецтво про війну, це зроблять росіяни.
Промовець називає мілітарну літературу новим каноном, що формується на очах, і наводить приклади авторів, чиї тексти стануть фундаментом української культури на майбутні сто років. Він закликає не обмежуватися кількома іменами ветеранів на міжнародній арені, адже у війську багато достойних митців, які можуть говорити зі світом гучно і правдиво.
Пузік відкидає потребу шукати українську версію Ремарка чи Гемінґвея, називаючи це комплексом меншовартості. Він закликає голосно вимовляти імена українських авторів, працювати над підсиленням українських наративів чесними текстами, навіть якщо вони болючі.
На завершення промови він підкреслює, що культура — це фундамент перемоги, відповідь на питання про ідентичність, історію та майбутнє нації. "Українське небо, земля, вода і повітря, — довіряю життя своє, дух і тіло вам. З любов'ю в серці. Слава Україні!" — такими словами Валерій Пузік закінчив свій виступ, датований 8-19 грудня 2025 року.