Росія та Китай значно зміцнили свої зв’язки за останні роки, проте їхні відносини не можна вважати рівноправним партнерством. Як пише сербський журналіст і аналітик Нікола Мікович у колонці для газети South China Morning Post, асиметрія у цих відносинах є надто очевидною.

Передусім це проявляється у торговельних зв’язках. Для Росії Китай став основним торговельним партнером, тоді як для Китаю російський ринок становить лише близько 4% зовнішньої торгівлі. При цьому Росія продає Китаю майже весь свій газ за ціною 258,8 доларів за тисячу кубометрів, тоді як іншим країнам постачає його по 420,2 доларів.

Мікович також підкреслює, що Росія значною мірою залежить від Китаю в економічному, технологічному та фінансовому плані. Зокрема, Москва потребує критично важливих технологій та обладнання з КНР, а китайські бренди домінують на російському ринку побутової електроніки та автомобільної промисловості.

На тлі українських ударів по нафтопереробних заводах Росія веде переговори про імпорт китайських нафтопродуктів, що ще більше посилить її залежність. "У партнерських відносинах, де одна сторона залежить від іншої як у плані експортних доходів, так і в плані критично важливих імпортних товарів, сама ідея рівності видається вельми сумнівною", — зазначає аналітик.

У публічному просторі Москва намагається подавати відносини з Китаєм як рівноправне партнерство, тоді як Пекін проводить прагматичну політику, не підкреслюючи свою роль старшого партнера. Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Москва опинилася у геоекономічній орбіті Китаю. Мікович вважає, що така структура партнерства вигідна Китаю, а у Путіна немає іншого вибору, адже "відрізана від західної торгівлі, Росія в реальності не може обійтися без китайського ринку".

Нагадаємо, що на тлі призупинення Китаєм переговорів щодо газопроводу "Сила Сибіру-2", за допомогою якого Кремль сподівався замінити втрачені газові ринки Європи, акції "Газпрому" 15 липня оновили мінімуми за останні 17 років. Крім того, Китай фактично приєднався до західних санкцій щодо поставок технологій для будівництва суден арктичного класу, які могли б здійснювати навігацію Північним морським шляхом. Росія при цьому не має власних енергетичних установок для таких суден.