Військово-повітряні сили США виділили норвезькій компанії Kongsberg Defence & Aerospace 98,4 млн доларів на виготовлення чергової партії ракет Joint Strike Missiles для винищувачів F-35.

Роботи з виробництва ракет проводитимуться на заводі Kongsberg у Норвегії та мають завершитися до 30 червня 2030 року, повідомляє Defence Blog. Joint Strike Missile (у США позначається як AGM-184A) розроблена спеціально для F-35 і відрізняється тим, що вміщується у внутрішній відсік озброєння літака, що зберігає його малопомітність. Це вирішує одну з проблем програми F-35, адже більші ракети, наприклад AGM-158C Long-Range Anti-Ship Missile, не можуть розміщуватися всередині літака.

Ракета створена на базі Naval Strike Missile, має довжину близько чотирьох метрів і масу 407 кг, з яких 118 кг припадає на бойову частину. Вона здатна уражати цілі на відстані понад 350 км, використовуючи GPS та інерційну навігацію, а на кінцевій ділянці польоту – інфрачервону головку самонаведення. Така схема наведення дозволяє відрізняти основну ціль від хибних та інших об’єктів поблизу.

За даними Defence Blog, дальність ракети дозволяє F-35 завдавати ударів поза зоною дії багатьох сучасних корабельних систем протиповітряної оборони. Після запуску Joint Strike Missile рухається маловисотною маневровою траєкторією, що ускладнює її перехоплення.

Норвегія стала першою країною, яка прийняла Joint Strike Missile на озброєння. У квітні 2025 року країна завершила формування парку з 52 винищувачів F-35A та одночасно отримала перші ракети. Згодом Joint Strike Missile вийшла на міжнародний ринок, її замовниками стали Японія, Австралія, США, а у 2026 році — Німеччина, яка планує озброїти ними власні F-35A. У червні 2026 року Kongsberg оголосила про контракт на близько 472 млн доларів із шостим, поки що неназваним, замовником.

Аналітики зазначають, що ця угода свідчить про стрімке зростання глобального попиту на ракету далеко за межами початкових ринків. Фінансування нинішньої угоди здійснюється за рахунок бюджету ВПС США на 2025 фінансовий рік. Контракт координує Центр управління життєвим циклом ВПС США на авіабазі Еглін у штаті Флорида. Угода укладена за фіксованою ціною, тому ризики перевищення виробничих витрат покладаються на виробника, а не на американську сторону.