Марія Данилова вісім років стежила за своїм чоловіком, поетом Володимиром Сосюрою, виконуючи завдання радянських спецслужб. Про це повідомляє ТСН.ua, розповідаючи про складні стосунки подружжя та їхню історію.

Марія і Володимир познайомилися в Донецьку після концерту до дня народження Тараса Шевченка, ще до того, як Сосюра здобув популярність. У 1931 році вони одружилися, а у 1941-му Марію завербували в НКВС під час евакуації подружжя з України до Росії — ймовірно, у Москві або Уфі, за даними WAS. Стосунки пари були непростими: істерики, зради, але Сосюра залишався з дружиною до кінця життя, навіть дізнавшись про її шпигунську діяльність.

Друзі поета вважали Марію пліткаркою та інтриганкою, а в українських архівах не вдалося знайти її доносів. Відомо про них завдяки справі, відкритій за звинуваченням у розголошенні державної таємниці. Марія сама розкрила свою співпрацю — спочатку чоловікові, а потім кільком знайомим. Особливої уваги привернув її лист до голови Спілки письменників УРСР Олександра Корнійчука, у якому вона писала:

"Зараз, до з’їзду, я повинна пропрацювати кілька кандидатур, щоб не було неприємностей на з’їзді. Але навколо мене повно розмов, що я така і сяка… можливо, я погано конспіруюся. Місце моєї явки: готель „Театральний“, кім. 26. Може, хтось бачив, як я заходила і виходила з готелю… Але не вірте про мене нікому, що я аморальна, розпусна і т.д …Словом те, що я вам відкрила, — це державна таємниця, за яку я можу поплатитися життям… Я склала присягу. Я вам довірила своє життя. Якщо я відкриюся — мене знищать націоналісти. Якщо ви мене відкриєте — мене вб’є радянська влада".

Про співпрацю з держбезпекою Марія розповідала своєму коханцю Миколі Кравчуку, лікарю Степану Савченку та малознайомому чоловіку Григорію Михайловичу. Вона навіть телефонувала в МДБ з квартири, що почула перехожа людина. У колі поета почали ширитися чутки про її зв’язки з владою. Корнійчук доніс на неї в МДБ, ймовірно, щоб перевірити власну лояльність.

Після війни Марія продовжила доносити на мешканців київського будинку «Роліт», де жили знані літератори. Зокрема, у 1947 році вона повідомила НКВС про чоловіка зі Львова, який нібито пропонував перейти на бік націоналістів і втекти за кордон.

У 1944 році Сосюра написав вірш "Любіть Україну", що став приводом для звинувачень у буржуазному націоналізмі. Врятувала поета саме дружина-чекістка: коли він звернувся до Сталіна з листом, Марія потай додала виписку з психіатричної лікарні з діагнозом і історією хвороби.

У листопаді 1949 року Марію арештували за "розголошення відомостей, що не підлягають оголошенню, та виготовлення і поширення листів антирадянського змісту". Обшук не проводили, аби не спричинити нервовий зрив у поета. У серпні 1950 року Особлива нарада Держбезпеки СРСР засудила її до 10 років виправно-трудових таборів. Пізніше покарання пом’якшили до трьох років.

Марія провела чотири роки в таборах Уралу, Сибіру та Казахстану. Володимир просив владу звільнити дружину, але згодом розлучився і одружився з іншою жінкою. Після повернення Марії, про що розповіла сестра, поет забрав її додому. Їхній син згадував, що батько ніс матір на руках.

Після смерті Сосюри Марія жила комфортно і була повністю реабілітована у 1992 році. Поет присвячував їй вірші до останнього дня життя:

"Задуманий вітер над городом віє, Ідуть перехожі невпинним прибоєм, І я поміж ними йду, повний тобою, горять ліхтарі, мов шепочуть: «Маріє!..»"