Російська армія демонструє здатність вести тривалу війну завдяки поєднанню технічної адаптивності та жорсткої організаційної структури. З кінця 2024 року Росія створила розподілений ударний комплекс, який об’єднує дрони, далекобійні засоби та розвідку в режимі реального часу, що поступово зменшує залежність від авіації як основного засобу завдавання ударів.

Росія активно інтегрує цивільні технології, а також іранські і північнокорейські системи, що збільшує дальність і ефективність її ударів. На відміну від західного підходу, російська армія робить ставку не на максимальну точність кожного засобу ураження, а на масовість, насиченість, дешевизну та здатність підтримувати високий темп застосування.

Водночас ця модель має суттєві обмеження. Росія не здатна перетворити тактичні успіхи на повноцінний оперативний результат через жорстку вертикальну систему командування, яка є ключовим фактором. Централізація Збройних сил РФ зумовлена не лише військовою логікою, а й політичними мотивами Володимира Путіна. Ініціатива на нижчих рівнях сприймається владою як загроза, тому старших офіцерів заохочують за сумлінність і карають за самовільну ініціативу.

Цикл ухвалення рішень у російській армії повільний, що гарантує повний контроль над військами і запобігає їх перетворенню на самостійний політичний суб’єкт. Через це зростання технічних можливостей не перетворюється на оперативну злагодженість чи стратегічну перевагу.

Одним із наслідків такої системи є відсутність професійного сержантського корпусу, який у західних арміях виконує функції сполучної ланки між офіцерами та солдатами, забезпечуючи спадкоємність і накопичення бойового досвіду. У російській армії найнижчим командним щаблем залишається лейтенант.

Попри це, армія Росії зберігає значний запас міцності та стійкості, багато в чому завдяки радянській спадщині, зокрема ефективній залізничній логістиці, яка у 2022 році довела свою життєздатність. Історично жодна армія не проводила фундаментальних організаційних реформ під час великої війни, і Росія не є винятком — зміни в командуванні малоймовірні через відсутність політичних передумов.

Західні аналітики часто помиляються, оцінюючи Росію за західними критеріями швидкості та точності. Росія грає в іншу гру, де ключовими є витривалість, маса та готовність нести великі втрати. Це не гарантує їй перемогу, але робить її систему більш пристосованою до тривалих бойових дій.

Таким чином, російська армія — це система, яка вміє вчитися вибірково, у межах, які не загрожують політичній вертикалі влади Путіна. Вона здатна компенсувати втрати, переглядати тактику і продовжувати війну роками, практично не зачіпаючи керівництво, яке одночасно є джерелом її головних обмежень.