Удари по нафтовій платформі в Каспійському морі, зупинка перевалки казахської нафти в Новоросійську, блокада Чорного моря для України та майбутня блокада для Росії перетворюють війну з локального конфлікту на глобальний. І це відкриває можливість для миру.
До 2026 року війна залишалася локальним конфліктом, який сильні країни намагалися тримати в межах регіону, щоб послабити Росію і не переносити воєнні проблеми на інші держави. Проте 2026 рік змінює цю схему. Остаточний перелом може статися найближчими місяцями, коли Україна повністю закриє Чорне море для Росії.
Проти такого сценарію можуть виступити низка потужних країн, яким не вигідні надвисокі ціни на зернові, адже Росія та Україна разом забезпечують близько 25% світового експорту зерна. Серед великих держав лише США є значним експортером зерна, тоді як Китай і Близький Схід – найбільшими споживачами. Індія виробляє багато рису, але її експорт зернових обмежений. Туреччина також зазнає значних втрат через зупинку українського і можливо російського вантажопотоку.
Якщо Україна найближчими місяцями заблокує Чорне море для Росії і зробить Каспійський маршрут надто ризикованим (удар по Каспійській платформі вселяє надії на це), світ зіткнеться з дефіцитом зерна. Це може змусити частину великих держав переглянути свої позиції і прагнути локалізації війни, що передбачає енергетичне та логістичне перемир’я.
Важливо також, що ця ситуація може стати козирем у руках Дональда Трампа перед американо-китайськими переговорами. США є одним із найбільших експортерів зерна, а Китай дуже залежить від стабільних поставок. Нормалізація цього питання може стати предметом переговорів між Трампом і Сі Цзіньпіном.
Візит Володимира Зеленського до Вашингтона буде зосереджений на двох темах: постачанні зброї та майбутніх переговорах. Розширення війни, яке вже стало реальністю, є сильним аргументом у переговорній позиції України і надає можливості для переконливих аргументів з боку Трампа.
Водночас блокада експорту України є головним викликом для нового уряду. Відповідальність за це має взяти на себе прем’єр-міністр. Поки що немає зовнішніх ознак, що в офісі прем’єра ставляться до цього питання серйозно, про що свідчать перші засідання нового уряду.