Російські війська з 10 травня 2024 року ведуть наступ на півночі Харківщини, зокрема на напрямку Вовчанська. Вони зайшли в північну частину міста, але не змогли просунутися далі після зміни командування української оборони.

Командувачем ОТУ «Харків» 11 травня став Михайло Драпатий, який стабілізував лінію фронту. У 2025 році росіяни продовжували тиснути малими групами, але темп наступу не повторили. На початку 2026 року зафіксували нові спроби просування в районі Вовчанська.

Влітку 2026 року активність ворога зросла. Російські джерела повідомляли про «зачистки» в Охрімівці, Захарівці, Малій Вовчі, Земляному Яру, Білому Колодязі та бої за Графське. Лінія фронту не суцільна — малі групи росіян просочуються між опорними пунктами ЗСУ, намагаються закріпитися або встановлюють прапори, щоб створити враження контролю.

За словами офіцера РУБпАК «Апекс», безпілотні системи визначають характер боїв. Кілзона російських FPV-дронів сягає 22—25 км, іноді 30 км від лінії фронту. На південний захід вона простягається до Старого Салтова, на схід — до Вірівки.

Головна мета росіян — відтиснути ЗСУ від державного кордону й отримати простір для логістики, зокрема будівництва переправ через річку Вовчу. Начальник відділення комунікацій 48 бригади Богдан Петренко повідомив: "У місцях, де вони намагаються будувати переправи, вже є цвинтарі техніки, якою вони це робили. Попри це росіяни продовжують перетинати річку вплав або на човнах". У 57 ОМПБр додають, що цього місяця ворог двічі намагався навести переправу за допомогою мостоукладальника та інженерної техніки розмінування, а також регулярно переходить річку пішки малими групами.

На західному фланзі росіяни підійшли до селища Графське, де тривають бої без остаточного контролю. Ворог використовує густий Графський ліс для укриття, збирає штурмові групи й просувається пішки без техніки. Переправа через Сіверський Донець у цьому районі ускладнена заболоченою заплавою, а українські військові контролюють протилежний берег і мають висотну перевагу.

На східному фланзі росіяни намагаються просунутися в Вовчанських Хуторах, Охрімівці та Захарівці, заходять туди невеликими групами, але не контролюють ці населені пункти повністю. Їхня мета — наблизитися до Білого Колодязя, куди вони намагаються дійти через поля, що вже стали кілзоною. За оцінкою військових, авіаударами ворог намагається зруйнувати промислові об’єкти та позиції ЗСУ, готуючи район до можливих штурмів. Підрозділ «Апекс» зазначає, що росіяни вже доходили до самого Білого Колодязя.

Південним рубежем є селище Вільча, контроль над яким визначає можливість подальшого просування ворога на південь. Вільча важлива для прикриття позицій у Синельниковому та Лимані, має щільну забудову і залізничний насип, що слугує укриттям і перешкодою для танків. Поки ЗСУ тримають Вільчу, росіянам важко оточити українські сили. Якщо ворог захопить селище, під загрозою опиняться підрозділи біля Вовчанська, Синельникового та Лиману, а українським військам доведеться відступати далі на південь у відкритому полі.