Російсько-українська війна є не лише боротьбою за території, а й спробою знищити право України на самостійне існування. Про це йдеться у матеріалі, опублікованому на Obozrevatel, де аналізується ідеологічне підґрунтя агресії Росії та її наслідки для всієї Європи.

Один із головних ідеологів так званого «русского мира», російський імперіаліст Сергій Караганов, заявив: «Ми ведемо війну з Європою, а не з нещасною, жалюгідною і обдуреною Україною. Війна не закінчиться, поки ми не розгромимо Європу». Ця позиція, як зазначає автор, свідчить про те, що Москва розглядає конфлікт як екзистенційну боротьбу проти всієї європейської цивілізації, де Україна — лише перший рубіж оборони.

Путінська одержимість ліквідацією української державності стала загрозою не лише для Києва, а й для безпеки всього континенту. Російська агресія виходить за межі класичної моделі міждержавного конфлікту, оскільки її головна мета — позбавити Україну політичної суб'єктності, права самостійно визначати свій устрій, зовнішню політику й майбутнє.

«Ми ведемо війну з Європою, а не з нещасною, жалюгідною і обдуреною Україною. Війна не закінчиться, поки ми не розгромимо Європу», — заявив Сергій Караганов.

Як зазначає автор, Україна для Кремля — лише тактичне поле у ширшому протистоянні з Заходом. Причиною війни є не лише європейський вибір України, а й заперечення самого права України на незалежне існування поза російською сферою впливу. Це підтверджується і програмними текстами Володимира Путіна, зокрема його статтею 2021 року, де він заперечував окремішність української політичної нації.

Російська ідеологія базується на міфі про «єдиний російсько-український народ», що використовується як підстава для політичного підпорядкування та агресії. Такий підхід підриває фундаментальні принципи міжнародної системи, де жоден народ не є власністю іншої держави, а історичні зв’язки не дають права визначати майбутнє сусідів.

Кремль намагається змінити критерії легітимності міжнародних кордонів, підміняючи міжнародне право власною «історичною пам’яттю», підкріпленою силою. Це створює небезпечний прецедент для всієї Європи: якщо силове перекроювання кордонів стане допустимим, це може підштовхнути й інші ревізіоністські держави до агресії.

Після Другої світової війни головним досягненням стало правило, що війна не може бути інструментом територіального розширення. Російсько-українська війна стала випробуванням здатності міжнародної системи захищати держави-жертви агресії. Ключове питання — чи збережеться принцип, що український народ має право самостійно визначати політичне майбутнє своєї країни.