Дослідники виявили, що принцеси Стародавнього Єгипту з Середнього царства не лише володіли зброєю, а й активно нею користувалися. Аналіз кісток шести мумій королівських жінок показав, що вони мали розвинені м’язи верхніх кінцівок, що свідчить про регулярні фізичні навантаження, пов’язані з використанням лука, стріл і інших видів зброї.

Мумії були знайдені в 1890-х роках у комплексі пірамід Дахшур на південний захід від Каїра, але згодом загубилися і були повторно виявлені лише у 2020 році під час реставрації Єгипетського музею. Чотири з цих жінок — принцеси Іта, Хенмет, Ітаверат і ймовірно Сататормеріт — були дочками фараона Аменемхета II. Вони були поховані у схожих підземних камерах із луками, стрілами та іншою зброєю, зокрема поруч із принцесою Іто лежав кинджал.

Археологи вивчали вік, зріст, стать, а також сліди хвороб і травм на кістках. Виявлені ознаки міцного кріплення м’язів свідчать про активний спосіб життя, що включав регулярне натягування тетиви лука та інші дії зі зброєю. За словами професорки Бені-Суефського університету Зейнаб Хашеш, яка очолювала дослідження, «ми виявили виражений розвиток верхніх кінцівок, що корелює з повторюваними інтенсивними рухами, такими як натягування тетиви або стабілізація зброї, що доводить: ці дії були звичними протягом усього життя».

Принцеса Іта мала сильний розвиток м’язів верхньої частини тіла, що вказує на використання не лише лука, а й таких видів зброї, як булава чи кинджал. Кістяк Ітаверат свідчить, що вона була вправною лучницею, яка пережила переломи ребер і стопи. Принцеса Хенмет мала міцні зв’язки, а травми на кістках, ймовірно, були наслідком падінь або ударів, пов’язаних із активним способом життя — полюванням, військовими тренуваннями чи іншими фізично вимогливими заняттями. Аналогічні ознаки виявили і у мумій принцеси Нуб-Хотеп та царя Хора.

Дослідники сподіваються не лише ідентифікувати цих жінок, а й відтворити їхні життєві історії. За словами Зейнаб Хашеш, «їхні предмети та прикраси справді захоплюють, вражають своєю майстерністю. Проте, поки археологи зосереджувалися на збереженні цих скарбів, самих людей часто забували. Наше дослідження прагне це змінити».