У 2026 році українські заклади вищої освіти та наукові установи отримали понад 3 млрд грн на підтримку наукової діяльності, з яких п’яту частину зобов’язані витратити виключно на розвиток дослідницької інфраструктури. Це передбачає модернізацію лабораторій, закупівлю сучасного обладнання та розвиток обчислювальних систем для досліджень.

Нова модель державної атестації наукових установ і університетів стала механізмом розподілу цих коштів. Вона змінює пріоритети фінансування — від покриття поточних витрат до інвестицій у розвиток інфраструктури, що має підвищити конкурентоспроможність української науки на міжнародній арені.

Для системного розвитку дослідницьких інфраструктур Україна розробляє Дорожню карту у межах проєкту Research Infrastructure Foresight Framework (RIFF) за програмою Horizon Europe. Цей документ визначить пріоритети розвитку та слугуватиме основою для державних і міжнародних інвестицій.

Аудит дослідницької інфраструктури, проведений за підтримки Європейської комісії у 2024–2025 роках, виявив низку проблем: обладнання часто розпорошене, дублюється або використовується неефективно, а система фінансування залишається фрагментованою. Відповіддю на це має стати створення мережі інфраструктур із принципом спільного доступу для дослідників різних установ.

Перші результати використання базового фінансування демонструють, що університети дедалі частіше інвестують кошти у розвиток проєктів, а не лише у закупівлю обладнання. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, наприклад, розширює Центр високопродуктивних обчислень і машинного навчання, спрямовуючи кошти на серверну інфраструктуру для біоінформатики та хемоінформатики.

Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського використовує базове фінансування для реалізації космічної програми та підготовки супутникових місій, продовжуючи раніше розпочаті інвестиції у космічну інфраструктуру.

Інші університети також розвивають спеціалізовані лабораторії та платформи: Каразінський університет — для біоінженерних досліджень, Львівська політехніка — для DeepTech-прототипування, НУБіП — для агротехнологій, а Дніпровська політехніка — для дослідження критичної мінеральної сировини.

Водночас університети визнають, що закупівля обладнання — лише початок. Для збереження його цінності потрібне постійне сервісне обслуговування, оновлення програмного забезпечення та кваліфіковані інженери. Також гостро стоїть кадрове питання: за оцінками Інституту досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г. Доброва НАН України, кадровий потенціал української науки перебуває в критичному стані.

Ще одним викликом є відкритість дослідницької інфраструктури. Якщо лабораторії працюватимуть лише для окремих кафедр, це призведе до неефективного використання ресурсів. Європейська практика передбачає спільний доступ для університетів, наукових установ, бізнесу та міжнародних партнерів, і саме таку модель Україні належить сформувати.

Українська наука переживає масштабну трансформацію, у межах якої держава вперше системно інвестує у розвиток конкурентоспроможності наукових установ. Інвестиції у понад три мільярди гривень стали стартом цього процесу, що може стати початком переходу до європейської моделі організації науки.