Квоти на імпорт української сталі до Європейського Союзу, які набули чинності 1 липня, можуть негативно вплинути не лише на українську металургію, а й на промислові та безпекові інтереси самого ЄС. Про це повідомляє бельгійське видання The Brussels Times.
За інформацією видання, новий режим квотування має на меті захистити європейських виробників від надлишкових світових потужностей, субсидованого імпорту та перенаправлення торговельних потоків. Водночас ці обмеження особливо жорстко позначаються на Україні, яка виробляє сталь в умовах повномасштабної війни. З 1 липня ЄС зменшив загальний обсяг безмитного імпорту сталі до 18,3 млн тонн на рік — це на 47% менше, ніж раніше. Після вичерпання квот на імпорт накладається мито у 50%.
Гарантовані квоти для України становлять близько 1,05 млн тонн на рік, що менше половини від 2,2 млн тонн готової сталевої продукції, яку Україна експортувала до ЄС у 2024 році. При цьому на Євросоюз припадає близько 79% усього українського експорту сталі. Українські виробники можуть претендувати на додаткові спільні квоти, але вони розподіляються за принципом «перший прийшов — перший отримав» у конкуренції з великими міжнародними компаніями. Після вичерпання квот діє 50%-ве мито.
The Brussels Times підкреслює, що українська сталь суттєво відрізняється від тієї, яку ЄС намагається обмежити для боротьби з надлишком виробничих потужностей у світі. Українські підприємства працюють під обстрілами, з перебоями електропостачання та пошкодженою інфраструктурою. Наприклад, «Метінвест» втратив заводи у Маріуполі та доступ до коксівного вугільного родовища біля Покровська, а решта підприємств працюють не на повну потужність.
Окремо видання звертає увагу на ситуацію з компанією Interpipe: за її оцінкою, підприємство вже використало значну частину квартальної безмитної квоти на безшовні труби протягом перших трьох тижнів місяця й очікує її повного вичерпання до серпня. Після цього на продукцію буде накладено 50%-ве мито.
На думку The Brussels Times, обмеження українського експорту створює для ЄС три стратегічні проблеми. По-перше, скорочення експорту зменшує валютні надходження, робочі місця та податкові доходи України, що послаблює її здатність фінансувати оборону. По-друге, українська промисловість є частиною європейських виробничих ланцюгів, і українські та європейські виробники сталі дедалі більше взаємопов’язані, а не конкурують між собою. По-третє, новий режим підриває довіру до ЄС, адже у 2025 році Союз продовжив звільнення України від попередніх захисних заходів, але вже за рік запровадив значно жорсткіші правила.
Водночас, як зазначає видання, перехідні правила ЄС дозволяють імпорт окремих видів російської сталі до вересня 2028 року. The Brussels Times вважає суперечливим, що обмеження українського експорту відбувається паралельно з поступовим припиненням імпорту російської сталі.
Видання закликає ЄС запровадити тимчасове воєнне звільнення для підтвердженої української сталі, гарантувати Україні квоти на рівні торгівлі 2024–2025 років, надати пріоритет у використанні невикористаних квот та прискорити відмову від російської сталі. «Європі безумовно потрібна сильна сталеливарна промисловість. Але сталева безпека Європи та виживання України не є конкуруючими цілями», — резюмує The Brussels Times.
