Люди та інші хребетні могли успадкувати особливості зору від крихітної одноокої істоти, яка жила в океані майже 600 мільйонів років тому.
Дослідники Лундського університету та Університету Сассекса припускають, що цей червоподібний предок мав центральне око у верхній частині голови, яке згодом стало основою для розвитку парних очей сучасних хребетних. За їхньою версією, спочатку істота мала два ока або дві групи світлочутливих клітин, але після переходу до малорухливого способу життя вони поступово зникли, оскільки більше не давали переваг. Водночас у центральній частині голови збереглися клітини, здатні сприймати світло, які сформували просте серединне око. Це око, ймовірно, допомагало розрізняти день і ніч та визначати напрямок до поверхні води.
Коли нащадки цієї істоти знову почали активно плавати, їм знадобився складніший зір. Частини серединного ока могли перебудуватися у нову пару очей, здатних формувати зображення. Ця теорія пояснює, чому очі хребетних відрізняються від очей комах і кальмарів: сітківка хребетних розвинулася з мозкової тканини, тоді як органи зору багатьох інших тварин виникли з тканин на поверхні голови.
Дослідники також вважають, що залишком давнього серединного ока може бути шишкоподібна залоза в мозку, яка виробляє мелатонін і допомагає організму регулювати сон залежно від світла й темряви. "Важко уявити, що ця здатність може походити від ока далекого предка, який жив 600 мільйонів років тому", — заявив почесний професор сенсорної біології Лундського університету Дан-Е Нільссон.
Раніше міжнародна група дослідників виявила нові докази складної еволюції людського черепа завдяки детальному аналізу вісімдесяти семи скам’янілостей за останні два мільйони років. Це дослідження довело, що формування більшого мозку та меншого обличчя у предків сучасних людей відбувалося не лише через природний відбір, а й завдяки випадковим генетичним змінам і культурним інноваціям.