Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), організація з унікальним гуманітарним мандатом, опинилася під хвилею критики в Україні через свою діяльність під час повномасштабної війни. Попри звіти про масштабну допомогу мільйонам людей, суспільство та родини військовополонених дедалі гучніше звинувачують МКЧХ у бездіяльності та відсутності доступу до українських полонених у Росії.

За даними МКЧХ, у 2024 році понад 2,7 мільйона людей в Україні отримали або поліпшили доступ до води, тепла й електрики завдяки підтримці організації. Було відновлено енергосистеми у Чернігові та Запорізькій області, встановлено модульні котельні у Харкові, а також надано матеріали чи кошти для ремонту житла щонайменше 5,9 тисячі домогосподарств. МКЧХ також забезпечує регулярні поставки у 21 лікарню, проводить тренінги з першої допомоги та допомагає у пошуку зниклих, зокрема передав понад 260 тисяч наборів для забору ДНК.

Однак, як зазначають українські волонтери та правозахисники, реальна допомога Червоного Хреста часто залишається на папері, а її обсяги з кожним роком скорочуються. Найбільше претензій стосується саме доступу до українських військовополонених у Росії. Після трагедії в Оленівці у 2022 році МКЧХ не зміг потрапити на місце злочину, що стало символом безсилля організації. У 2023–2025 роках Червоний Хрест повідомляв про відновлення візитів до полонених «з обох боків», але без деталізації за національністю. За оцінками українських посадовців, більшість таких візитів припадає на російських військовополонених в Україні, тоді як доступ до українців у РФ залишається епізодичним.

«Якщо МКЧХ не здатен виконати свою головну функцію — захищати військовополонених, тоді ця система потребує переосмислення», — заявив колишній міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

МКЧХ у своїх офіційних коментарях посилається на «обмеження мандату» та «відсутність гарантій безпеки» для персоналу на території Росії. Представники організації наголошують, що кожен візит до полонених потребує письмового погодження обох сторін, і якщо держава не дає дозволу — «фізично потрапити туди неможливо».

Критика на адресу Червоного Хреста посилилася після підриву Каховської ГЕС у 2023 році. Тоді організація обмежилася стандартними заявами про «підтримку» та «доставку допомоги», що викликало обурення української влади та суспільства. Президент Володимир Зеленський заявив, що був «шокований реакцією ООН і Червоного Хреста» на катастрофу.

У квітні 2025 року правозахисники передали до штаб-квартири МКЧХ у Женеві відкритий лист із вимогою оприлюднити реальну статистику візитів до утримуваних українців і пояснити, чому ці дані приховуються. Відповіді на цей запит не надійшло.

На тлі тисяч свідчень про тортури та насильство у російському полоні, українське суспільство дедалі менше готове приймати пояснення про «нейтральність» і «конфіденційність» як виправдання бездіяльності. Контраст між очікуваннями та реальністю роботи Червоного Хреста в Україні ставить під сумнів ефективність його мандату саме там, де ціна безсилля — людські життя.