Сотні тисяч внутрішньо переміщених осіб (ВПО) в Україні стикаються з неможливістю знайти власне житло через високі ціни на оренду, упередженість орендодавців і складнощі з отриманням банківських кредитів. Історія Оксани Костовської, яка після втрати дому біля Донецька та полону окупантів із немовлям на руках переїхала до Львова, ілюструє цю системну проблему.

За даними Міністерства соціальної політики, станом на лютий 2026 року в Україні зареєстровано понад 4,6 млн ВПО, а Міжнародна організація з міграції оцінює їх кількість у 3,7 млн. Більшість із них — жінки та діти, які оселяються в прифронтових, центральних областях і великих безпечних містах, зокрема Львові, Києві та Дніпрі. Проте ринок оренди часто закритий для переселенців: близько 40 % орендодавців сумніваються в їхній платоспроможності, 32 % бояться, що орендарі можуть зникнути без оплати, а деякі відмовляють через наявність дітей.

У результаті формується «чорний ринок» оренди з високими цінами, короткостроковими договорами та ризиком раптового виселення. Особливо складно багатодітним сім’ям, які потребують більшої площі, але часто отримують відмови через це. Банківське кредитування для ВПО ускладнене вимогами офіційного доходу, кредитної історії та першого внеску, яких багато хто не має через втрату майна і роботи під час війни.

Оксана Костовська стала переселенкою ще у 2014 році після знищення її дому біля Донецька. У 2021 році, перебуваючи на окупованій території, її затримали за допомогу українським військовим, тримали в полоні, де вона народила передчасно. Вирвавшись із полону з маленьким сином, у 2023 році сім’я переїхала до Львова. Пошук житла виявився складним через статус ВПО і багатодітність. «В мене вже просто опускалися руки... По статистиці, це побачило 120 тисяч, але із цих 120 тисяч людей ніхто не запропонував, наприклад, якусь житлову допомогу», — розповідає вона.

Допомога прийшла завдяки випадковій зустрічі на дитячому майданчику, де мами однокласників старшого сина Оксани знайшли для сім’ї квартиру, яка довго стояла порожньою. Втім, житло надане тимчасово, доки не закінчиться війна або власники не повернуться. «Це знову ж ще одна порохова бочка, коли ти не знаєш, коли тобі знову скажуть, що у вас місяць…» — каже жінка.

Державні програми, такі як субсидії на оренду, єОселя та єВідновлення, частково допомагають ВПО, але не вирішують проблему нестачі житла і не гарантують довгострокової стабільності. Для отримання іпотеки потрібен офіційний дохід і позитивна кредитна історія, що недоступно багатьом багатодітним матерям і тим, хто втратив роботу.

Держава надає щомісячну допомогу на проживання, субсидії, програми модульного житла та можливість поєднувати компенсації за зруйноване житло з пільговою іпотекою. Проте фонд соціального житла обмежений, черги довгі, а адміністративні бар’єри високі. Багато ВПО живуть у колективних центрах або тимчасових квартирах без гарантій безпеки.

Експерти радять розширити доступ до програм єОселя і єВідновлення, масштабувати довгострокову оренду з субсидіями, розвивати соціальне і муніципальне житло, впроваджувати антидискримінаційні заходи та поєднувати житлові програми з працевлаштуванням і психологічною підтримкою. Також важливим є залучення міжнародних коштів на великі житлові проєкти для ВПО.

Питання житла для переселенців — це не лише про квадратні метри, а про стабільність, психологічне відновлення і інтеграцію у нові громади. Поки мільйони українців живуть із валізами напоготові, війна для них триває навіть далеко від фронту.

У Львові нещодавно визначили переможця Всеукраїнського конкурсу на проєкт нового комплексу соціального житла на вул. Івана Величковського, де планують збудувати 300 квартир, половину з яких віддадуть переселенцям із Маріуполя.