Призначення Андрія Бутенка на посаду міністра освіти України стало приводом для аналізу викликів, які стоятимуть перед новим очільником відомства. Таку думку висловив колишній керівник Центру оцінювання якості освіти Ігор Ликарчук.

На своїй сторінці у Facebook Ликарчук окреслив шість ключових завдань, які доведеться вирішувати Бутенку. Він підкреслив, що має право на таку оцінку, оскільки співпрацював з одинадцятьма міністрами освіти та вивчав діяльність ще двадцяти семи, починаючи з 1917 року.

Перший виклик — збереження української ідентичності в освіті. Ликарчук зауважив, що попередня політика Міністерства освіти під керівництвом Оксена Лисового перетворювала національну школу на «безликий придаток до міжнародних освітніх хабів», копіюючи закордонні практики без урахування історичного контексту та ментальності. «Запозичення технологій — це не те саме, що запозичення смислів», — написав він і додав, що наразі не бачить у публічній діяльності Бутенка ознак пріоритетності цього питання.

Другий виклик — повернення поваги до фундаментальних знань. Ликарчук критикував трансформацію шкіл у «курси підготовки до НМТ» та гейміфікацію навчання, яка, на його думку, формує покоління, що очікує легкого успіху. «Ми знецінили фундаментальність, видавши „компетентнісну“ поверховість за прогрес», — зазначив він.

Третім викликом є подолання «фасадного менеджменту», тобто управління задля звітності, а не реального результату. Ликарчук підкреслив, що за красивою оболонкою презентацій, форумів і цифровізації на папері приховується системна криза. Він поставив пряме запитання, чи готовий Бутенко розлучитися з командою, яка формувала цей фасад.

Четвертий виклик — повернення вчителю статусу інтелектуальної еліти. Ликарчук різко розкритикував риторику про «освітні послуги», яка перетворює педагога на «постачальника послуг», а школу — на сервісний заклад. «Педагогіка ніколи не була і не може бути сферою послуг. Учитель формує людину. А отже — майбутнє країни», — наголосив він. Також він зауважив, що Бутенко прийшов із частини системи, де немає шкільних дзвінків і батьківських зборів, тому може не мати необхідних компетенцій.

П'ятим викликом Ликарчук назвав відновлення культури професійної дискусії. Він констатував, що попереднє міністерство не спілкувалося з педагогічною спільнотою, а зверталося до неї, оточуючи себе тими, хто вже підтримував запропоновані рішення, і сприймало критику як загрозу. «Міністр освіти не повинен боятися людей, які думають інакше», — підкреслив експерт.

Шостий виклик — вміння говорити «ні». «Міністр освіти — це не офіціант, який має всім угодити: політикам із їхніми рейтинговими запитами, депутатам із безкінечними правками, міжнародним грантодавцям, які привозять нам чужі моделі в гарній обкладинці», — написав Ликарчук. Він вважає, що для міністра слово «ні» часто важливіше за «так» і поставив під сумнів, чи є в біографії Бутенка приклади, коли він був готовий це сказати.

На завершення Ликарчук зізнався, що поки не бачить підстав для оптимізму, але побажав новому міністру спростувати його побоювання. «Бо в такому разі виграє не міністр. Не я. Виграє українська освіта», — наголосив він.

Раніше OBOZ.UA повідомляв про відомі факти щодо новопризначеного міністра освіти Андрія Бутенка.