У Національному науково-природничому музеї в Києві відреставрували гіпсову копію муміфікованого Киргиляхського мамутеняти «Діми» та мінідіораму, що відтворює розкопки Межиріцької палеолітичної стоянки.
Ремонтні роботи виконала меценатка музею, художниця, дизайнерка та архітекторка Людмила Командір. У плейстоценовій залі музею експонується гіпсовий зліпок тіла мамутеняти, який демонструє, як у вічній мерзлоті зберігаються рештки тварин із м’якими тканинами, нутрощами та шерстю.
Наукова співробітниця палеонтологічного відділу музею Аліна Ступак пояснює: "Вічна мерзлота являє собою промерзлий ґрунт, який влітку розмерзається на поверхні, а на глибині зберігається замерзлим цілорічно. Природні зони, які містять вічну мерзлоту, розташовані на крайній півночі нашої планети та на півдні – Антарктиді. У вічній мерзлоті зберігаються тіла тварин із добре збереженими рештками м'яких тканин, нутрощів та шерсті. Наче потрапили у природну "морозильну камеру" на десятки тисяч років". Завдяки цьому вчені можуть деталізувати вигляд тварини, зокрема колір шерсті та вміст шлунку.
Мамутеня «Діму» виявили неподалік від міста Сусуман у 1977 році у вічній мерзлоті. Це було перше в історії цілісне тіло мамута, збережене з м’якими тканинами та залишками шерсті. Знахідку зробили золотошукачі, які під час знімання бульдозером верхнього шару ґрунту намагалися дістатися до золотомісних пісків. Назву тварині дали за назвою струмка Діма, що протікав поруч.
"У певний момент ерозійне заглиблення річки замерзло в цілісному стані із вмістом тіла мамутеняти та інших органічних решток. В замерзлому вигляді знахідки дісталися до сьогодення. В лабораторних умовах була здійснена рентгенографія, проаналізовано вміст шлунку та кишківника мамута, відібрано зразки шкіри і шерсті", – додає Ступак.
Після досліджень фахівці встановили, що мамутеняті було 7-8 місяців, а його абсолютний вік – близько 40 тисяч років. Вміст екскрементів та гальки в шлунку, замість материнського молока, свідчить про те, що незадовго до загибелі тварина втратила матір і шукала доступну їжу. Проте вона потрапила у природну пастку, дійшовши до заболоченої місцевості в пошуках води.
"Отримані прижиттєві гематоми, та вміст річкового мулу та гальки в шлунку та кишковому тракті свідчили про його спроби вибратися. Тим не менш, шанси на виживання у дикій природі в такому випадку стали неможливими", – розповіла науковиця.
З оригінального зразка створили гіпсові копії в натуральну величину, одна з яких експонується у Національному науково-природничому музеї. Історія мамутеняти надихнула мультиплікаторів на створення мультфільмів "Мама для мамутеняти" (1981) та "Про мамутеня" (1983), а також пожвавила інтерес до геологічних досліджень північного регіону.
Крім того, кілька років тому до музею звернулася пані Наталя з фотографією з сімейного архіву Миколи Житкова, учасника групи, яка відкрила мамутеня. За словами Ступак, пам’ятне фото роздали всім авторам польових робіт, що брали участь у відкритті «Діми».