В Українському домі триває масштабна ретроспектива художника Олександра Дубовика, що охоплює всі ключові етапи його творчості — від академічних ранніх робіт до пізніх символічних самообразів і монументальних ескізів. Виставка, що розмістилася на трьох поверхах, демонструє різноманітність тем і стилістичних пошуків митця, який належить до покоління шістдесятників.

За словами мистецтвознавиці та кураторки Лізи Герман, така ретроспектива особливо важлива, бо дає змогу показати художній доробок у історичному контексті, водночас маючи живого автора, який активно залучений у процес. Дубовик, якому 1 серпня виповниться 95 років, сформувався у складні поствідлигові роки, коли культурна лібералізація була радше обіцянкою, ніж реальністю. Він був одногрупником Ади Рибачук та Вілена Барського і належить до інтелектуально згуртованої київської спільноти шістдесятників.

Особливістю виставки є безпосередня участь художника у її підготовці. Дубовик особисто допомагав розпаковувати архіви та майстерню, що дозволило уникнути зайвих гіпотез і зробити експозицію максимально достовірною. Проєкт також став частиною програми "Зберігачі пам’яті" Українського дому, спрямованої на документування голосів живих класиків. За словами Лізи Герман, це дає можливість вести чесну розмову про компроміси і стратегії художників у часи ідеологічного тиску, а не лише про їхні утиски.

Другим важливим аспектом є поєднання зусиль самого митця, його родини, приватних меценатів та великого виставкового майданчика. Опіку над спадщиною Дубовика здійснює Stedley Art Foundation, яка також видає артбуки та проводить дослідження архівів. Виставка в Українському домі стала логічним продовженням низки проєктів, що реалізуються за принципом приватно-публічного партнерства.

Кураторка нагадує, що мистецтво створене для того, щоб його бачили, а художники заслуговують на публічне визнання за життя. Виставки оригінальних творів у часи евакуації музейних колекцій набувають особливого значення, оскільки вони не лише популяризують спадщину, а й сприяють формуванню культурної ідентичності. Ретроспектива Дубовика є прикладом того, як можна зберігати і презентувати мистецьку спадщину за життя автора, відкриваючи нові горизонти для розуміння українського мистецтва шістдесятих.