Головна проблема Міністерства ветеранів полягає у відсутності масштабного політичного представництва ветеранів в українському політикумі. Немає ні «партії ветеранів», ні впливового об’єднання, яке могло б забезпечити міністерству необхідний політичний ресурс.
Щоб Міністерство ветеранів стало потужним і самостійним органом, йому потрібно відвоювати повноваження та ресурси у інших відомств — Міністерства охорони здоров’я, Міністерства соціальної політики, Міністерства економіки, а також частково у Міністерства оборони та Кабінету Міністрів. Зробити це без організованого політичного лобі у Верховній Раді чи суспільного представництва неможливо.
Наразі існування та вплив Міністерства ветеранів залежать виключно від доброї волі президента чи уряду, адже воно не має міцного фундаменту. Змінити цю ситуацію можуть лише вибори, які дадуть можливість ветеранам гуртуватися і обирати своїх представників із реальними важелями впливу.
Як зазначає публіцист Юрій Богданов, міністр ветеранів не обов’язково має бути безпосередньо ветераном. Це політична посада, і на ній має бути ефективний управлінець, який спирається на політичних представників ветеранів і ветеранську спільноту, вважає цю роботу своїм пріоритетом і здатен вибивати для неї ресурси. Все інше — вторинне.
Відсутність політичного представництва ветеранів призводить до того, що політикум і держава часто ігнорують потреби середнього бізнесу та не можуть позбавити його надмірної уваги контрольних органів. Ця проблема існувала і до повномасштабної війни, і не змінилася з її початком. Тому для захисту інтересів ветеранів і розвитку ветеранського сектору необхідне створення організованого політичного представництва, яке конвертує соціальні запити у голоси та мандати.