Виконавчий директор Національної асоціації оборонної промисловості України (NAUDI) Сергій Гончаров під час форуму "Оборона 2027. Армія, технології, індустрія" окреслив ключові виклики, з якими стикається вітчизняний оборонно-промисловий комплекс.

За словами Гончарова, однією з головних переваг української оборонної промисловості є тісна співпраця між військовими, громадськими організаціями та виробниками. Він підкреслив, що саме синергія досвіду з поля бою, громадських ініціатив і підприємств дозволяє Україні бути конкурентною як у протистоянні з ворогом, так і на світовому ринку озброєнь.

Гончаров також наголосив на необхідності переходу від реактивних дій до проактивного планування у сфері оборонних технологій. "Наше головне завдання – це не тільки реагувати на дії ворога, але й проактивно планувати, прогнозувати, мати план, як буде вестися війна наступного місяця, через пів року, через рік, через п'ять років", – зазначив він.

Основні виклики для галузі

Серед головних проблем, з якими стикаються українські виробники зброї, Гончаров виділив недостатнє фінансування та нестачу кваліфікованих кадрів. Він також звернув увагу на складнощі з інтеграцією України у світовий ринок озброєнь. Хоча експорт української оборонної продукції формально не був заборонений, механізм його реалізації довгий час залишався неефективним. "Нормативно експорт ніколи не був заборонений, просто він не працював. Організаційно був непрацюючий механізм", – пояснив Гончаров.

Вплив війни та державної політики

Окремою загрозою для підприємств оборонної галузі залишаються російські удари по виробничій інфраструктурі, які можуть порушувати ланцюги постачання та ускладнювати виробництво. Водночас, за словами Гончарова, ще більшою проблемою є непослідовність державної політики та відсутність довгострокового планування закупівель.

"Найбільша загроза для гравців ринку – це непослідовність державної політики, незрозумілість тенденцій щодо закупівлі й відсутність довгострокового планування", – заявив виконавчий директор NAUDI.

Він додав, що українські підприємства вже продемонстрували здатність відновлюватися після атак і продовжувати роботу. Однак через постійні загрози компанії змушені інвестувати у фізичну безпеку та розосередження виробництва, що впливає на ефективність і собівартість продукції. Гончаров навів приклад, що якщо великі міжнародні компанії можуть будувати масштабні "hyper-factory", то українським виробникам доводиться створювати мережу "mini-factory" для підвищення стійкості до атак, хоча це й може збільшувати кінцеву вартість продукції.