В Україні громади не можуть ефективно залучати приватний капітал для відбудови через публічно-приватні партнерства (ППП), хоча цей механізм законодавчо врегульований ще з 2010 року. За останні шість років укладено лише 13 договорів ППП, а більшість угод, які залишаються в реєстрі, датовані початком 2000-х і переважно не виконуються.

За даними Мінекономіки, станом на початок 2026 року близько 60% договорів ППП не виконуються, 57 угод припинені або строк їх дії минув, а 11 призупинені через воєнні обставини. Відтак на стадії реалізації перебувають лише 19 проєктів. Для порівняння, у Казахстані, де закон про державно-приватне партнерство ухвалено 2015 року, реалізується понад 1200 договорів на суму 7,1 млрд доларів, а в Узбекистані — майже 2800 договорів на 31,1 млрд доларів.

Однією з причин низької активності в Україні є відсутність прозорої системи моніторингу та публічного доступу до інформації про проєкти ППП. Як повідомляє автор аналітичної записки «Муніципальні ППП в Україні: як залучити приватний капітал у відбудову громад», Мінекономіки не оприлюднює детальних даних про укладені договори, що ускладнює оцінку їхнього стану і стримує довіру бізнесу. Для порівняння, у Казахстані на сайті Центру ДПП доступна база з повною інформацією про всі проєкти, включно зі статусом, конкурсними процедурами та обсягами інвестицій.

Правове регулювання в Україні має певні недоліки, зокрема дублювання норм у законах про ППП і концесію, але воно не є головною перешкодою. Законодавчі процедури чіткі та відповідають міжнародним стандартам. Проблемою є відсутність підзаконних актів, необхідних для впровадження закону, серед яких щонайменше 14 постанов Кабміну та 5 наказів Мінекономіки. Ці документи не були оприлюднені для обговорення, що позбавляє експертів і бізнесу можливості долучитися до їх розробки.

Інституційна спроможність громад також залишається низькою. Представники територіальних громад часто не мають достатніх знань і практичного досвіду у сфері ППП. Навчальні програми, які фінансують донори, не є системними, орієнтовані переважно на великі міста і базуються на теоретичних моделях без урахування реальних умов. Крім того, залучення професійних радників громадами ускладнене через нормативні обмеження, зокрема зміни 2022 року до постанови Кабміну, які містять суперечності і не застосовуються на практиці.

Важливим фактором є також страх місцевих посадовців перед адміністративною та кримінальною відповідальністю за ухвалення нестандартних рішень у сфері ППП. Раніше бізнес міг ініціювати проєкти ППП через подання незапрошених пропозицій, але цей механізм вилучили з останньої редакції закону без обговорення, що позбавило ринок можливості розвитку за рахунок ініціатив приватного сектору. У Казахстані та Киргизстані значна частина проєктів ДПП саме ініційована бізнесом.

Таким чином, відсутність прозорої інформації, незавершене нормативне забезпечення, низька інституційна спроможність громад і страх відповідальності стримують розвиток публічно-приватних партнерств в Україні, що ускладнює залучення приватних інвестицій у відбудову територіальних громад.