Посада міністра закордонних справ України наразі залишається вакантною, що створює серйозні виклики для зовнішньополітичного відомства в умовах війни. Два ключові портфелі уряду, зокрема Міністерство оборони та Міністерство закордонних справ, залишаються без очільників, і невідомо, як довго триватиме ця ситуація.

Українські дипломати сьогодні ведуть боротьбу на дипломатичному фронті, який не менш важливий за бойові дії. Їхня робота полягає у консолідації міжнародної підтримки, забезпеченні постачання зброї та систем ППО, посиленні санкційного тиску на Росію, а також у просуванні України до ЄС і НАТО. Цей фронт не має пауз — переговори, зустрічі та формування коаліцій відбуваються щодня, тому МЗС не може функціонувати без повноцінного керівника.

Як зазначає Павло Клімкін, дипломат і ексміністр закордонних справ України, новий глава МЗС має повернути суб’єктність відомству, зробити його центром формування зовнішньої політики, а не лише виконавцем рішень з інших владних кабінетів. Міністр повинен бути відповідальним лідером, який посилюватиме дипломатичні зусилля, а не просто їх супроводжуватиме.

Одним із пріоритетів нового міністра є відновлення довіри у відносинах із найближчими сусідами — Польщею, Угорщиною, Чехією, Словаччиною та Болгарією. Минулорічні кризи в цих стосунках негативно вплинули на національні інтереси України, і втрачати союзників у цей складний час неприпустимо. Відносини з сусідами значною мірою визначатимуть успіх європейської та євроатлантичної інтеграції.

Ще одним важливим завданням є прискорення вступу України до Європейського Союзу. Міністр закордонних справ має стати чесним комунікатором між Києвом, Брюсселем і столицями держав-членів ЄС, забезпечуючи розуміння та виконання рекомендацій і вимог партнерів у всіх гілках влади. Членство в ЄС починається в Україні з реформ, верховенства права, боротьби з корупцією та зміцнення демократичних інституцій.

Питання НАТО також не повинно відходити на другий план. Попри війну, дипломатія має активізувати зусилля, щоб членство України залишалося пріоритетом Альянсу. Україна має не лише просити підтримку, а й формувати власне бачення ролі гаранта європейської безпеки.

Окрему увагу слід приділити роботі з країнами Глобального Півдня — Китаєм, Індією, Бразилією, Південною Африкою та іншими. Українська дипломатія поки що не досягла очікуваних результатів у цьому напрямку, особливо щодо Китаю. В умовах, коли великі столиці світу шукають шлях до Пекіна, Україна має бути присутньою у цьому процесі, адже скорочення міжнародної підтримки Росії наблизить справедливий мир.

Новий міністр закордонних справ отримає унікальну можливість не виправдовувати помилки минулого, а повернути українську дипломатію на висхідну траєкторію. Зовнішня політика сьогодні — це другий фронт України, і її успіх не менш важливий, ніж перемоги на полі бою.