Давньоєгипетські принцеси вміли користуватися зброєю, яку поховали разом із ними, заявили вчені після аналізу їхніх муміфікованих останків, повідомляє Science Alert.
Французький археолог Жак де Морган у 1890-х роках виявив у пірамідному комплексі Дахшура тіла віком близько 4000 років. У 1895 році було проведено дослідження останків царя Хора та принцеси Нуб-Хотеп, які належали до найвищих за рангом членів царської родини. У 1915 році ці останки доставили до Єгипетського музею, де вони довго зберігалися у дерев’яній скриньці. У 2020 році археолог Зейнаб Хашеш з Університету Бені-Суефа повторно виявила останки царя Хора, принцеси Нуб-Хотеп, а також принцес Ітаверет, Хенмет, Іті та ще одного жіночого скелета, особистість якого досі невідома.
Черепи жінок, однак, зникли: у 1906 році їх відокремили і відправили до Каїрської медичної школи, але згодом вони були загублені. Це ускладнило повну ідентифікацію досліджуваних осіб, пояснила Хашеш.
Вчені провели повторний аналіз тіл, вивчаючи особливості кісток і рентгенівські знімки. Виявилося, що принцеси були вправними користувачами зброї — кинджалів, луків і булав, які традиційно вважалися чоловічими атрибутами. Раніше археологи вважали цю зброю символічною або «вотивною», однак тепер отримано докази активного використання: стан м’язових зв’язок і сліди травм свідчать про регулярні тренування та бойову майстерність.
"Ми виявили виражений розвиток верхніх кінцівок цих людей, що корелює з повторюваними, високоінтенсивними діями, такими як натягування тятиви або утримання зброї, що доводить: ці дії були звичними протягом усього їхнього життя. Це безпосередньо пояснює наявність луків, стріл і булав у гробницях жінок; це були не просто символічні дари, а інструменти, які вони активно використовували", — сказала Хашеш.
Зокрема, у принцеси Нуб-Хотеп і царя Хора спостерігаються міцні м’язові зв’язки, характерні для досвідчених лучників. Інші принцеси також мали ознаки активного використання зброї: Іта, віком 28–34 роки, мала міцні м’язи верхньої частини тіла, що свідчить про звичне користування булавами чи кинджалами; Хенмет (30–40 років) мала ознаки витончення кісток, але дуже міцні зв’язки; Ітаверет (20–34 роки) пережила переломи ребер і стоп, її скелет вказує на вправність у стрільбі з лука.
За словами Хашеш, тренування могли бути пов’язані з давньоєгипетськими уявленнями про загробне життя, де духовне тіло могло вижити за умови правильної підготовки. Ці жінки носили титул месу-нісут («Діти царя») і були важливою частиною ритуального відродження божественного царя. Вони вели активний спосіб життя, були вправними спортсменками, лучницями, майстринями бойових мистецтв і полювання.
Дослідження опубліковане у Frontiers in Environmental Archaeology (2026).