У 2026 році в Україні запровадили новий порядок міжнародних передач товарів військового призначення та подвійного використання під час воєнного стану. За цими правилами, експорт продукції можливий лише на суму не менше ніж 15 мільйонів гривень, а для складових частин та комплектувальних це обмеження не діє.
Держава залишає за собою контроль над країною призначення, кінцевим споживачем, номенклатурою продукції та можливістю експорту. Якщо державний замовник заявляє про намір купити певний товар, це може стати підставою для відмови у дозволі на експорт. Проте така відмова не може бути безстроковою: замовник має укласти контракт протягом 30 днів, інакше виробник може повторно звернутися по дозвіл, і ця підстава вже не буде врахована.
Одним із найбільш дискусійних моментів стала плата за адміністративну послугу з оформлення дозволу. Для готових виробів вона становить 20% вартості товару, для складових частин — 30%, для технологій — 20%. У разі реекспорту продукції, виготовленої за українськими технологіями, також передбачено 20% збору. Це суттєве навантаження для виробників, яке не завжди можна перекласти на іноземного покупця, адже світовий ринок зброї дуже конкурентний. У багатьох випадках це означатиме зниження маржі або навіть втрату контракту.
"Держава має заробляти разом з успішним оборонним виробником, а не створювати бар'єр для його виходу на зовнішній ринок."
Експорт оборонної продукції — це не лише продаж готових виробів, а й передача технологій: програмного забезпечення, конструкторської документації, технічних рішень, ліцензій чи створення спільних підприємств за кордоном. Україна намагається зберегти контроль над подальшим використанням технологій, вимагаючи гарантій від держави-імпортера щодо обмеження передачі, реекспорту та відчуження прав інтелектуальної власності.
Важливо враховувати, що отримання українського дозволу — не єдина вимога. Часто в українських виробах використовуються іноземні компоненти, тож можуть діяти обмеження інших країн, санкційні режими, правила щодо кінцевого користувача. Тому перевірка майбутнього контракту має охоплювати весь ланцюг постачання та всі регуляторні ризики.
У новій системі передбачені й запобіжники для бізнесу: якщо, наприклад, Міністерство оборони не надає інформацію щодо погодження передачі у встановлений термін, вона вважається погодженою автоматично. Це має зробити процедуру більш передбачуваною для виробників. Однак ключове питання — як ці механізми працюватимуть на практиці та чи зможуть українські компанії залишатися конкурентоспроможними на світовому ринку.