У СРСР ванну часто розміщували на кухні через житлову кризу та технічні особливості будівництва. Цей нестандартний підхід був вимушеним компромісом, щоб забезпечити мешканців мінімальними побутовими зручностями.
Історик Мирослав Борисенко в інтерв'ю "Локальній історії" пояснює, що в першій половині XX століття гострий дефіцит житла змушував владу швидко забезпечувати людей дахом над головою, навіть якщо це означало відмову від звичного комфорту. Окремі квартири з власною кухнею та санвузлом залишалися недосяжною розкішшю для багатьох сімей. Водночас кухня вже мала підведення води, каналізацію та вентиляцію, тому саме там найпростіше було встановити ванну.
Після Другої світової війни житловий дефіцит у СРСР лише посилився. Архітектори шукали найпростіші та найдешевші рішення, щоб якомога швидше забезпечити людей квартирами. Ванна на кухні зустрічалася переважно у ранніх "сталінках" та малоповерхових будинках, де не вистачало місця для окремого санвузла.
Ще одним фактором стало гаряче водопостачання. У багатьох будинках централізованої гарячої води не було, тому використовували газові колонки, які встановлювали на кухні, де були газові комунікації. Ванну розміщували поруч, щоб скоротити довжину труб і спростити монтаж системи. Масове виробництво газових колонок розпочалося в середині 1950-х років.
З появою "хрущовок" архітектори почали проєктувати компактні суміщені ванні кімнати, які хоч і були маленькими, але відокремлювали кухню від санітарної зони. Такі квартири стали стандартом масового житлового будівництва.
Сьогодні ванна на кухні майже не зустрічається, оскільки сучасні будівельні норми передбачають окремі санвузли, а перенесення ванни на кухню потребує складного погодження. Крім того, сучасні квартири мають інші вимоги до вентиляції, гідроізоляції та інженерних мереж. Це рішення залишається цікавою історичною особливістю радянської архітектури, що нагадує про часи, коли головним було забезпечити людей житлом, а не комфортом.