Четверо українських багатодітних батьків поділилися своїми історіями про те, чому, маючи трьох і більше дітей, вони вирішили стати на захист України зі зброєю в руках. Як повідомляє «Новинарня», ці чоловіки не шукали причин залишитися вдома, а навпаки — вважали своїм обов’язком боронити родину та країну.
Серед них — Ярослав Сенюк із Львівщини, батько шістьох дітей, який служив у 72-й окремій механізованій бригаді, а згодом у Головному управлінні розвідки Міноборони. Він став відомим після епізоду, коли під командуванням Михайла Драпатого українська БМП прорвалася через ворожий блокпост у Маріуполі. Після важкого поранення Сенюк переніс понад 20 операцій, але повернувся на службу. «Я маю захищати своїх дітей і свій народ, якому я присягнув», — розповідає Ярослав. Попри численні поранення і втрати побратимів, він залишався на фронті, а після демобілізації допомагає родині та адаптується до мирного життя.
Ще один герой — Андрій Широков із Дніпра, який мав шестеро дітей, зокрема прийомних. З початком війни він добровільно приєднався до «Правого сектору», а згодом воював у Донецькому аеропорту. Дружина Андрія згадує, що він був уважним і турботливим батьком, який не боявся брати відповідальність за родину та країну. Після кількох поранень Широков продовжував службу, а його псевдо «Сім’янин» стало символічним для побратимів.
У матеріалі згадуються й інші багатодітні батьки, які загинули на війні: Темур Юлдашев, командир батальйону «Тимур», що мав п’ятеро дітей, та десантник Максим Ридзанич, у якого було троє дітей. Їхні імена часто згадують у дискусіях про участь багатодітних чоловіків у Силах оборони.
«Ховатися за дітьми — останнє, що має робити тато», — наголошує один із героїв матеріалу.
Авторка статті Анастасія Федченко підкреслює, що багато чоловіків, попри сімейні обставини, не шукають відмовок, а йдуть захищати Україну, щоб їхні діти не отримали війну у спадок.