У травні 1933 року український письменник Микола Хвильовий, ключова фігура літературного відродження 1920-х років, покінчив життя самогубством у власній квартирі, стрілившись у голову.
Його смерть стала реакцією не лише на особисті страждання, а й на масові сталінські репресії, що знищували українську інтелігенцію. У передсмертній записці Хвильовий згадував арешт свого колеги Миколи Ялового, називаючи це «стратою цілого покоління» за те, що вони були «найщирішими комуністами».
Хвильовий бачив літературу не просто як мистецтво, а як національний і моральний обов’язок. Його твори, зокрема модерністська новела «Я (Романтика)», розкривали психологічну кризу революціонера, розірваного між обов’язком і людяністю. За словами перекладача та літературознавця Алессандро Аккіллі, у кожному рядку Хвильового відчувається напруга, адже він прагнув компенсувати століття утисків і втрат.
Письменник починав як палкий прихильник комунізму, але згодом розчарувався у радянській системі через її насильство і репресії. Особливо гостро він критикував домінування російської культури в СРСР і закликав українських митців відходити від Москви, відстоюючи ідею української літератури як частини європейського культурного простору.
У 1926 році Хвильовий опублікував памфлет «Україна чи Малоросія?», де порівнював російську літературу з європейською. Він називав російську літературу «пасивно песимістичною», що породжує «зайвих людей» — мрійників і скаржників, тоді як європейський песимізм спонукає до дії і будівництва.
Його гасло «Геть від Москви!» було культурним, а не політичним чи економічним закликом. Хвильовий мріяв про сучасну, незалежну українську соціалістичну культуру, яка б не залежала від російського впливу. Ця позиція привернула увагу самого Йосипа Сталіна, який у листі 1926 року критикував Хвильового за «націоналістичні відхилення».
Згодом Хвильового звинуватили в «буржуазному націоналізмі» та «антирадянських тенденціях». Його твори перестали друкувати, а літературна група ВАПЛІТЕ, яку він очолював, була розпущена під тиском влади. Письменник перебував під наглядом НКВС і став свідком арештів і вбивств своїх друзів.
Голодомор 1932–1933 років, який забрав життя мільйонів українців, також глибоко вплинув на Хвильового. Хоча Харків, де він жив, постраждав менше, ніж села, до міста прибували голодуючі з навколишніх районів у пошуках допомоги.
Ця трагедія, разом із репресіями, посилила відчай письменника, що призвело до його самогубства. Його голос і сьогодні залишається символом боротьби за українську культуру і пам’яттю про покоління, знищене сталінським режимом.