В Україні понад 4,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб потребують системної державної підтримки для вирішення житлових і трудових питань. Ця категорія громадян, яка зросла після повномасштабної війни, вимагає не декларативних виплат, а реальних програм адаптації та інтеграції.

За даними, які наводить автор матеріалу на focus.ua, проблема ВПО почалася ще у 2014 році з анексії Криму та бойових дій на Донбасі, але після 2022 року кількість переселенців значно зросла. Сьогодні понад 4,5 мільйона українців змушені жити поза своїми домівками, а за кордоном перебуває від 4 до 10 мільйонів громадян України. Влада досі не приділяє цій проблемі системної уваги, а внутрішньо переміщені особи часто залишаються без належної підтримки.

Автор наголошує, що ВПО — це не прохачі, а повноцінні громадяни України, перед якими держава має безкомпромісні зобов’язання. Важливо не лише поставити людину на облік, а створити дієві законодавчі механізми для адаптації, забезпечити пільги та гарантії, особливо для дітей, у сфері освіти. Проте житлова криза залишається найбільш гострою проблемою: люди роками живуть у тимчасових прихистках або змушені платити за оренду, що унеможливлює їхню інтеграцію в громаду.

Крім того, держава має змінити соціальний підхід на економічний, стимулюючи мікропідприємництво серед ВПО та надаючи податкові пільги бізнесу, який створює робочі місця для переселенців. Це не лише допоможе людям, а й стане ресурсом для відбудови країни. Автор вказує, що ефективна інтеграція внутрішніх переселенців є важливим аргументом для повернення українців, які виїхали за кордон.

Верховна Рада ухвалила законодавчі зміни на початку липня, але цього недостатньо. Влада часто перекладає відповідальність на місцеві органи самоврядування без належного фінансування. Необхідна спільна робота держави та громад, щоб показати ВПО, що їх цінують і підтримують.

Для вирішення проблеми автор пропонує негайно розробити довгострокову державну стратегію інтеграції ВПО, провести прозорий аудит міжнародної допомоги з фокусом на зайнятість і житло, а також налагодити реальний діалог із лідерами громад для підтримки місцевих ініціатив. Такий підхід допоможе зберегти довіру між державою і громадянами та змінити ставлення до ВПО як до постійної частини суспільства, а не тимчасової соціальної категорії.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати з позицією редакції.