З 30 липня 2026 року в Україні набирає чинності Закон України "Про факторинг", який комплексно регулює факторингову діяльність і наближає національне законодавство до європейських стандартів та міжнародних правил УНІДРУА.
Новий Закон встановлює нові правила роботи фінансових компаній і покликаний зробити факторинг більш зрозумілим і привабливим інструментом для бізнесу. Водночас окремі його положення викликають питання щодо співвідношення з чинними нормами Цивільного кодексу України, що може стати підставою для перших судових спорів.
Однією з ключових колізій є питання про можливість уступки права вимоги, якщо договір забороняє таку уступку. Цивільний кодекс допускає, що навіть за наявності договору із забороною уступки, угода факторингу не є недійсною, хоча кредитор може нести відповідальність за порушення договору. Натомість Закон "Про факторинг" визнає умови договорів, які обмежують або забороняють уступку права вимоги за договором факторингу, такими, що не мають юридичної сили. Це означає, що можливості договорного контролю за уступкою можуть суттєво звузитися, але практичне застосування цих норм потребуватиме формування судової практики.
Ще одна спірна тема стосується роботи з простроченою дебіторською заборгованістю. Цивільне законодавство дозволяє уступку як існуючих, так і майбутніх прав вимоги, що довгі роки підтримувало ринок проблемної заборгованості. Однак новий Закон забороняє предметом договору факторингу бути правом вимоги, строк виконання якого настав на момент укладення договору. Це породжує питання, чи означає це повну заборону на купівлю прострочених боргів або лише виключення таких операцій із сфери факторингу. Експерти вважають, що заборона стосується саме договорів факторингу, а не звичайної уступки права вимоги за Цивільним кодексом, що дозволяє узгодити новий Закон із загальним цивільним правом.
Також викликає дискусії можливість окремої уступки права на штрафи та пеню. Закон забороняє уступати право вимоги щодо неустойок окремо від основного грошового зобов’язання в рамках договору факторингу. Якщо кредитор хоче продати штрафи та пеню окремо, це слід оформлювати як звичайну уступку права вимоги. Водночас цивільне право традиційно визнає вимоги про стягнення неустойки як самостійні майнові права, які можуть бути предметом цивільного обороту. Практичне значення матиме те, чи обмеження Закону поширюватиметься лише на факторингові договори, чи вплине на всі способи уступки.
Ще однією новелою є механізм визначення пріоритету між кількома факторами. Закон встановлює, що переважне право має фактор, який першим зареєстрував уступку права вимоги у відповідному Реєстрі, незалежно від того, чи знав він про інші договори щодо того самого права. Це підвищує роль державної реєстрації і змушує фінансові компанії оперативно проводити реєстраційні дії, оскільки швидкість реєстрації може визначити результат суперечок.
Закон України "Про факторинг" створює сучасну модель правового регулювання факторингової діяльності, але окремі його положення потребуватимуть тлумачення в судовій практиці, особливо щодо співвідношення з Цивільним кодексом. Після 30 липня 2026 року бізнесу варто уважно стежити за формуванням судових рішень, які дадуть відповіді на низку актуальних питань та визначать ефективність нового регулювання факторингу в Україні.