На Прикарпатті сотні сімей живуть у постійному очікуванні новин про своїх рідних, які перебувають у російському полоні або вважаються зниклими безвісти. Для них війна не має лінії фронту: дружини щодня переглядають Telegram-канали в пошуках бодай натяку на слід близької людини, матері бояться забути обличчя синів, а діти ростуть без батьків поруч.

Ці родини залишаються невидимою частиною війни. Дехто досі чекає повернення рідних, інші вже зустріли їх після полону, але зіткнулися з новими труднощами. В їхніх розповідях звучать біль, відчай, злість і провина, які часто переплітаються з надією.

Лілія Гуртовська — дружина захисника Маріуполя Миколи Гуртовського, який перебуває в російському полоні з моменту виходу з «Азовсталі». Її син, названий на честь батька, пам’ятає його лише з фото та відео. Лілія організовує мітинги на підтримку військовополонених, щоб привернути увагу до проблеми: «Колись я тримала сина на руках — а зараз уже він тримає плакати», — ділиться вона.

За словами представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини в Івано-Франківській області Віталія Вербового, зараз у російському полоні перебуває близько 600 бійців «Азова». Він визнає, що проблема повернення цих військових залишається гострою, а формування списків на обмін — закритою процедурою, яку контролює російська сторона. Вербовий підкреслює: «Червоний Хрест підтвердив загибель 56 азовців в Оленівці, але жодної реакції з боку організації не було».

Петро Яценко, керівник пресслужби Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, зазначає, що Україна готова до обміну за формулою «всіх на всіх» ще з літа 2022 року. Однак, за його словами, єдина перешкода — позиція російської сторони: «Ми готові негайно віддати всіх, кого утримуємо, і повернути своїх. Жодних перешкод для цього немає, крім однієї — позиції російської сторони».

«Спочатку ми вірили, що «почесний» полон, у який азовцям наказало здатися командування, дійсно триватиме три місяці. А він обернувся роками очікування та невідомості», — розповідає Лілія Гуртовська.

Родини полонених не мають доступу до інформації про процедуру обміну, а самі обміни часто стають заручниками ситуації на фронті. Росія, як зазначає Яценко, використовує судові процеси проти українських військових як елемент пропаганди, а засудження полонених не впливає на їхні шанси повернутися додому.

Зоряна Логай, чий син повернувся з полону, згадує про роки очікування та складні емоції після повернення: «Справжня справедливість буде лише тоді, коли всі наші хлопці повернуться додому». Фізична реабілітація її сина триває, а говорити про пережите він поки не готовий.

Історії цих родин свідчать: російський полон змінює не лише життя військових, а й долі їхніх близьких. Для багатьох очікування триває роками, а підтримка держави та суспільства стає єдиною опорою.