У ніч на 9 серпня Росія завдала одного з наймасштабніших за рік ударів по Одесі, використавши балістичні, протикорабельні та протирадіолокаційні ракети, а також десятки ударних дронів. Внаслідок атаки було пошкоджено енергетичну інфраструктуру, мешканці трьох районів міста залишилися без світла, зафіксовано руйнування житлових будинків. Про це пише Віталій Портников для Hromada.us.

У відповідь тієї ж ночі українські дрони масовано атакували Бєлгород: у кількох районах міста, зокрема в центрі, спалахнули пожежі, пошкоджено багатоповерхівки та приватні будинки. За словами виконувача обов’язків губернатора області Олександра Шуваєва, постраждали тринадцять людей. Це демонструє, що війна більше не обмежується руйнуваннями лише на українській території — удари дедалі частіше досягають і російських міст.

Портников проводить паралелі з ірано-іракською війною 1980-х, коли після багаторічної позиційної боротьби сторони почали масово обстрілювати міста противника, сподіваючись зламати волю до опору через страх і втрати серед цивільного населення. Однак, як показує історія, ані Тегеран, ані Багдад не капітулювали під ракетними ударами — війна завершилася лише через виснаження армій, а не через зламану психіку тилу.

"Саме міф недоторканості, а не бойовий дух армії, руйнується щоразу, коли горить Бєлгород так само, як горить Одеса", — наголошує Портников.

Він підкреслює, що Росія втрачає монополію на удари по цивільних об’єктах у глибокому тилу. Раніше Кремль почувався безкарно, адже Україна могла відповідати лише по прикордонних районах. Тепер симетрія ударів стала реальністю, і це, на думку автора, стало несподіванкою для Москви.

Ще однією важливою відмінністю нинішньої війни є підтримка України з боку коаліції демократичних держав, які постачають технології для далекобійних ударів. Це не лише посилює психологічний тиск на Кремль, а й зміцнює позиції Києва у перемовинах із союзниками, оскільки симетрія уражень змінює розрахунки ворога і полегшує обґрунтування подальшої допомоги.

Портников застерігає від надмірного оптимізму щодо швидких поступок Кремля: досвід Ірану й Іраку свідчить, що удари по містах самі по собі не наближають мир, а лише виснаження ресурсів на фронті може змінити хід війни. Водночас руйнування ілюзії безкарності для росіян — важливий психологічний перелом у цій війні.