Один із головних ідеологів російського імперіалізму, Олександр Дугін, опублікував у соцмережі X ультимативну заяву: «If you want us not to escalate give us Ukraine and we won’t» — «Якщо ви хочете, щоб ми не ескалували, віддайте нам Україну, і ми цього не зробимо». Цей допис, попри свою лаконічність, став концентрованим виразом підходу частини російського політичного та інтелектуального істеблішменту до війни проти України та відносин із Заходом.

Як зазначає espreso.tv, слова Дугіна не варто сприймати лише як черговий пропагандистський лозунг. Вони є формулою політичного шантажу й водночас демонструють імперську логіку, яка лежить в основі російських претензій до України. Хоча Дугін не є офіційним представником Кремля, його висловлювання віддзеркалюють радикальний сегмент російського стратегічного мислення, що трактує війну як цивілізаційне протистояння із Заходом.

У дописі відсутнє навіть формальне визнання України як суб’єкта міжнародної політики. Дугін пропонує Заходу не мир, а угоду: поступка у вигляді передачі України в обмін на обіцянку Росії не ескалувати далі. Така логіка не передбачає компромісу, а лише відтермінування нових вимог. «Віддайте нам Україну» — це не дипломатичний евфемізм, а відкрите заперечення права України на самостійний вибір.

«Якщо ви хочете, щоб ми не ескалували, віддайте нам Україну, і ми цього не зробимо», — написав Олександр Дугін у X.

У цьому підході Україна розглядається як предмет торгу між великими державами, а не як суверенна країна. Слово «віддайте» передбачає, що Захід нібито має право розпоряджатися долею України. Це риторика сфер впливу, а не міжнародного права. При цьому межі подальших вимог Росії залишаються невизначеними, що робить політичний шантаж безкінечним процесом.

Концепція «русского міра», яку просуває Дугін, давно вийшла за межі культурної ідеї й перетворилася на доктрину права Москви на вплив на пострадянському просторі. Українська незалежність є для цієї концепції фундаментальним викликом, адже руйнує міф про «єдиний народ» і «природну» гегемонію Росії. Заперечення української суб’єктності — ключовий елемент цієї ідеології.

Дугін, на відміну від офіційної дипломатії, прямо формулює те, що Москва часто приховує за словами про «безпеку» чи «історичні інтереси». Його фраза є своєрідним маніфестом політики сфер впливу, де суверенітет менших держав залежить від волі сильніших. Якщо Захід погодиться на таку логіку, це означатиме повернення до моделі, де незалежність держав визначає регіональний гегемон.

Попри те, що подібна риторика не є прямою загрозою країнам НАТО, її ідеологічний зміст не можна ігнорувати. Москва дедалі більше сприймає війну як довготривале протистояння із Заходом, а не лише боротьбу за території. Поступка під тиском лише підсилить механізм шантажу, зробивши його основним інструментом досягнення цілей Росії.

Нарешті, Дугінська формула має ще одну вразливість: вона ігнорує реальність того, що Україна — це суверенна держава, а українці — нація, яка самостійно визначає своє майбутнє. За роки війни українська ідентичність лише зміцніла, а сприйняття Росії як агресора стало ще чіткішим. Тому ідея «віддати» Україну залишається не лише неприйнятною, а й відірваною від сучасної політичної реальності.