Більшість українських ветеранів мешкають у селах або малих містах, і саме там доступність реабілітації, транспорту, професійного навчання та допомоги з працевлаштування визначає їхні шанси на економічну самостійність. За даними Міжнародної організації з міграції, у 2025 році 63% опитаних ветеранів проживали поза великими містами, що напряму впливає на відновлення місцевих економік.

Коли ветеран має змогу працювати чи започаткувати власну справу, виграє і його родина, і громада. Однак у разі відсутності необхідних послуг зростає ризик тривалого безробіття та залежності від соціальної допомоги. Після виписки з лікарні різниця між громадами стає особливо помітною: в одних є фахівці, які допомагають з реабілітацією та працевлаштуванням, в інших родина змушена самостійно шукати інформацію і ресурси. Це призводить до того, що однакові державні гарантії на практиці дають різні шанси на повернення до повноцінного життя.

Дослідження благодійного фонду "Право на захист" у п’яти областях виявило спільні проблеми: нестачу даних про ветеранів, обмежене фінансування, дефіцит фахівців і слабкий зв’язок із військовими частинами. Громади отримують завдання підтримувати ветеранів, але мають для цього різні ресурси. Недостатньо просто знати кількість ветеранів — важливо розуміти їхні потреби: кому потрібен догляд, хто шукає роботу, а хто має труднощі з пересуванням.

Супровід і доступність послуг

Міністерство у справах ветеранів повідомляє про 2158 фахівців із супроводу у 1318 територіальних громадах, а також про доступність адміністративних послуг через ветеранські вікна ЦНАП та цифровий блок "Ветеран PRO". Проте кількість посад не гарантує достатньої уваги кожному ветерану, а відсутність психолога чи реабілітолога не компенсується навіть найкращим супроводом.

Якщо потрібна допомога є лише в іншому місті, виникають додаткові витрати на транспорт, проживання й час. Формально безоплатна послуга може стати фінансово недоступною для родини, а регулярні поїздки ускладнюють поєднання реабілітації з роботою чи навчанням. Особливо гостро ці проблеми відчувають ветерани зі складними потребами, коли різні служби діють розрізнено, а узгодження допомоги лягає на плечі родини.

"Кожна структура – окрема держава", — так описали ситуацію респонденти дослідження БФ "Право на захист".

Що потрібно для вирівнювання можливостей

Експерти наголошують, що вирівнювати можливості варто через гарантований базовий набір підтримки, доступний незалежно від місця проживання. Це можуть бути спільні послуги кількох громад, виїзди фахівців, організоване перевезення або дистанційні консультації. Важливо планувати фінансування таких послуг не лише за грантові кошти, а й за рахунок стабільних джерел.

Гарантований набір підтримки вимагає чіткого розподілу фінансової відповідальності між державою та громадами. Інакше менш забезпечені громади ризикують надавати менше допомоги саме там, де вона найбільш потрібна.

Ще до виписки з лікарні має бути узгоджений конкретний план подальшої підтримки ветерана, щоб забезпечити безперервність допомоги. Родина повинна знати, на яку підтримку може розраховувати, а громада — організувати її вчасно.

Дієвість системи слід оцінювати за такими питаннями:

  • Скільки часу минає від визначення потреби до отримання допомоги?
  • Чи доступні призначені послуги в необхідному обсязі?
  • Чи сприяють вони більшій самостійності ветерана?
  • Чи отримує родина підтримку для поєднання догляду з роботою?
  • Чи вдалося ветерану знайти та зберегти оплачувану роботу?
  • Які витрати часу й коштів родина несе для отримання послуг?

Від того, чи отримає ветеран необхідну підтримку у своїй громаді, залежить його повернення до економічно активного життя. Доступні послуги допомагають зберігати професійні навички, доходи родин і потенціал місцевого бізнесу. Якщо ж відстані та слабкість місцевої системи надовго віддаляють людину від роботи, громада ризикує втратити економічну активність і збільшити потребу в соціальній підтримці. Тому рівний доступ до допомоги має стати частиною політики економічного відновлення територій.

Право на підтримку має зберігатися незалежно від здатності людини працювати, інакше рівність залишиться лише на папері.