Олександр Усик, відомий боксер із Криму, набирає популярність у політичних рейтингах і випереджає чинного президента Володимира Зеленського за балансом довіри, свідчать липневі опитування.
Поява Усика в політиці вже не викликає здивування. Він поступається лише Кирилу Буданову — бойовому генералу, який відомий блискучими операціями в тилу ворога. Водночас Усик залишається одним із найкращих боксерів сучасності. Проте чи достатньо цього для управління державою? Чи може любов до сім’ї стати головною якістю лідера країни?
Під час вуличного опитування молода дівчина зізналася: "Я не дуже обізнана в політиках, але буду голосувати за Усика", пояснивши це тим, що "він добре ставиться до своєї дружини". Цей випадок ілюструє тенденцію проєкції особистих сімейних стосунків на політичні вподобання виборців.
Автор матеріалу Андрій Сайчук наголошує, що популярна теза про президента як найманого менеджера є утопією. У країнах із розвиненим парламентаризмом президент виконує роль морального авторитета, який стримує авторитарні прояви уряду. Прикладом такого лідера був президент Чехії Вацлав Гавел, який, хоч і не мав широких повноважень, зміг зупинити спроби уряду контролювати суспільне телебачення, звернувшись до духу закону і демократії.
Водночас в Україні відсутність дієвих інститутів стримування і противаг — парламенту, судів, незалежних медіа — призводить до хаотичної системи влади. Виборці часто довіряють державу людям, яких знають лише з телевізора, оцінюючи їх за особистими якостями, як-от сімейні фото, а не за професійними компетенціями.
Чи стане Усик таким президентом? Час покаже, але ця ситуація свідчить про глибші проблеми політичної культури і системи управління в Україні.