Група економічних аналітичних центрів і Міністерство економіки представили альтернативні моделі компенсації для бізнесу, який зазнав збитків через війну. Обидва підходи мають свої переваги й недоліки, зокрема щодо корупційних ризиків та ефективності використання державних коштів.

Аналітичні центри пропонують трирівневу модель страхування (М3), де приватні компанії страхують і перестраховують ризики, а держава компенсує до 80% вартості страховки. Франшиза складає 3–5% від суми збитків, що стимулює бізнес дбати про власну безпеку. Держава виступає гарантом лише у випадку катастрофічних втрат. За розрахунками «Адвантер Груп», ця схема дозволяє ефективно використовувати обмежені ресурси та мінімізувати адміністративні й корупційні ризики, оскільки оцінку збитків здійснюють приватні компанії. Проте залишається відкритим питання фінансування: для реалізації моделі необхідно залучати додаткові кошти міжнародних партнерів, адже саме вони можуть забезпечити достатній обсяг перестрахування.

Міністерство економіки запропонувало іншу модель, за якою держава бере на себе перший рівень страхування, але лише для критично важливих основних засобів у визначених галузях, із лімітом компенсації до 10 мільйонів доларів. Джерелами фінансування мають стати внесок у 2% від вартості основних фондів і додатковий 1% до ПДВ. Однак неясно, чи участь у схемі буде обов’язковою для всіх підприємств, чи добровільною. У разі добровільної участі виникає ризик негативного відбору: до програми приєднаються переважно підприємства з високим ризиком, і коштів може не вистачити на всіх. Крім того, урядова модель не вирішує питання катастрофічних ризиків, які страховики не готові брати на себе.

"З великою ймовірністю сформується система 'відкатів' за компенсації, не кажучи вже про можливі зловживання із завищенням сум компенсацій або навіть фіктивними збитками."

Як зазначають автори аналізу, участь держави на першому етапі призведе до значних адміністративних витрат і може створити додаткові корупційні ризики. Водночас урядова схема фактично зменшує витрати за рахунок відмови від компенсації особливо великих збитків.

Експерти вважають, що оптимальним рішенням може стати комбінований підхід із окремим режимом для критичної інфраструктури та залученням міжнародних партнерів. Для цього потрібна подальша дискусія та пошук джерел фінансування, оскільки саме привабливість схеми для донорів визначатиме обсяг залучених коштів.