Україна активно застосовує санкції як інструмент безпеки, проте її санкційна політика залишається малопомітною у публічних обговореннях і має низку суттєвих недоліків. Як зазначає Інститут законодавчих ідей, нинішня система не повністю відповідає європейським стандартам та вимогам, які Україна має виконати до вступу в ЄС.

Санкції дозволяють обмежувати доступ до економічних ресурсів осіб, які підтримують російську агресію, а також стягувати їхні активи на користь держави. Завдяки цьому інструменту вже вдалося вилучити майно у президента-втікача Януковича, російських олігархів та колаборантів. У 2025 році до Фонду ліквідації наслідків збройної агресії було перераховано 4,51 млрд грн від реалізації таких активів.

Однак за понад десять років повноцінної системи правил навколо санкцій так і не створили. Це призвело до двох протилежних проблем: держава отримала надто широку дискрецію без достатніх правових гарантій, а ефективність виконання санкцій залишається низькою. Зокрема, підсанкційним особам часто не повідомляють навіть загальних підстав для обмежень, а процедура перегляду чи оскарження санкцій ускладнена. Європейський суд з прав людини у справі «ТОВ М.С.Л. проти України» вказав на відсутність належних процесуальних гарантій та судового контролю.

«Як людина має ефективно захищатися в суді, якщо вона не знає, які саме обставини держава поклала в основу санкцій?»

У ЄС підстави для санкцій зазначають безпосередньо в рішеннях, що дозволяє особі зрозуміти причини обмежень та оскаржити їх. Українська система поки що цього не забезпечує.

Ще одна проблема — слабка інфраструктура виконання санкцій. Держава може швидко запровадити обмеження, але виникають питання щодо контролю за виконанням, долі заблокованих активів і захисту прав третіх осіб. В Україні немає механізму санкційних дозволів, який у ЄС дозволяє здійснювати операції із заблокованими активами у визначених випадках (наприклад, для гуманітарних потреб). Відсутня також система санкційного звітування, що ускладнює контроль за активами та виявлення спроб обходу санкцій. Крім того, порушення санкцій досі не криміналізоване, а законопроєкт щодо цього понад рік очікує на друге читання.

Відсутність єдиного органу, відповідального за реалізацію санкцій, призводить до розпорошення повноважень між різними інституціями та ускладнює координацію. Це ставить під сумнів здатність держави забезпечити дієвість і передбачуваність санкційної політики.

Що потрібно змінити

Інститут законодавчих ідей наголошує, що до вступу в ЄС Україна має:

  • зробити процедуру застосування санкцій прозорішою, чітко визначивши підстави та обґрунтування;
  • забезпечити ефективні механізми оскарження санкцій у компетентному органі та незалежному суді;
  • запровадити механізм санкційних дозволів для мінімізації шкоди третім особам;
  • створити систему санкційного звітування для контролю заблокованих активів;
  • встановити відповідальність за порушення та обхід санкцій за європейськими стандартами;
  • визначити єдиний компетентний орган для координації реалізації санкцій.

Без цих змін українська санкційна система залишатиметься вразливою та не відповідатиме європейським вимогам.